Збавитель

«Син Людський, – говорив Христос, – не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою на спасіння багатьох» (Мф. 20:28). Слова «покута», «збавлення» були в Біблії синонімом спасіння, бо саме поняття викупу пов’язане з визволенням із рабства і з «надбанням для себе». Як колись Господь спас старозавітний Ізраїль, зробив його «Своїм народом», так і Церква Нового Завіту повинна стати Його «долею».

Покута і є чимось більшим – повернення створіння на стежки, накреслені згори. Підкорене злу, все воно, за словами ап. Павла, страждає в очікуванні з’явлення синів Божих (Рим. 8:19 і далі). Викуплена людина не виділяється з решти творіння, а йде попереду нього «до нового неба і до нової землі».

Полум’я Логоса палає «у пітьмі», поступово пронизуючи світобудову. Царству ворожнечі і розкладу Бог несе животворну силу єдності, гармонії і любові. І як рослина, яка тягнеться до сонця, природа слухає цей заклик і скоряється Слову.

Чим більше ми сьогодні дізнаємося про світотворення, тим чіткіше вимальовується картина всесвіту, яка сходить увись. Спершу – впорядкованість структур, потім – життя, нарешті – людина. Боротьба не вщухає ні на хвилю. З кожним кроком Змій Хаоса відступає в пітьму, з кожним кроком усе ширшає сяйво.

Коли ж людина не виконала свого призначення, саме Слово явило Себе світові, воплотившись у «нового Адама».

«Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного…» (Ін. 3:16).

Але самовіддача Ісуса не могла стати трагедією. Той, хто єднається з грішним світом, неминуче стає причетним до його страждань. Віднині біль кожної істоти – Його біль, Його Голгофа. Серед людей на Ісуса чекає не торжество, а страждання і смерть.

Безгрішний, Він бере на Себе всі наслідки гріха. Тому й закликає Церква всіх, хто йде за Ним: «Скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує‚ і з терпінням підемо на подвиг‚ який чекає на нас, дивлячись на Начальника і Виконавця віри Ісуса, Який замість радости, яка Йому належала, витерпів хрест» (Євр. 12:1-2).

Його попередниками були святі і мученики минулих століть, яких гнали і віддавали на смерть. Їх лики злилися в одному месіанському образі, який постав перед містичним поглядом Ісаї Другого. Царі і народи, покладаючись на земну силу, зверхньо дивилися на справжнього Слугу Господнього. Але їм довелося переконатися, що саме цього неприйнятого страждальця обрав Бог.

«Хто повірив чутому від нас, і кому відкрилася сила Господня? Бо Він зійшов перед Ним, як пагін і як паросток із сухої землі; немає у Ньому ні вигляду, ні величі; і ми бачили Його, і не було у Ньому вигляду, який приваблював би нас до Нього. Він був знехтуваний і умалений перед людьми, муж скорбот, що пізнав болісті, і ми відвертали від Нього лице своє; Він був зневажуваний, і ми ні у що ставили Його. Але Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; а ми думали, що Він був уражений, покараний і принижений Богом. Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися. Усі ми блукали, як вівці, зведені були кожен на свою дорогу: і Господь поклав на Нього гріхи усіх нас. Він був мучимий, але страждав добровільно і не відкривав уст Своїх; як агнець, ведений був Він на заколення, і як агнець перед тим, хто стриже його, безмовний, так Він не відкривав уст Своїх» (Іс. 53:1-7).

Месія – страдник! Здавалося, цього не можна сприйняти, збагнути, вмістити. Мало хто з людей Старого Завіту наважувався вголос говорити про таку невірогідну можливість. Але слово було сказане і зафіксоване в Писанні, залишаючи людей у збентеженні і спокусі. Юдейські тлумачі обходили це місце, ніби намагалися забути його. Ісус же, навпаки, роз’яснював Свою місію, посилаючись на пророцтво про Слугу Господнього. «Сьогодні збулося Писання, яке ви почули…»

Він йшов землею, не підкоряючи людей очевидністю Своєї могутності. Він був применшений в очах «віку цього», а зберігши цим незайманою людську свободу. Не рабів, синів шукав Ісус, братів, які безкорисливо полюблять Його і підуть за Ним, погордженим і відкинутим. Якби Месія з’явився «у славі», якби ніхто не зміг відвернутися від Нього, це було б примусом. Але Христос учив учнів інше: «І пізнаєте істину, і істина визволить вас» (Ін. 8:32).

Заради свободи людини Він обмежився тлінністю. Він став у ті дні «меншим від Отця», Він потребував їжі і відпочинку, Він закрив від Себе майбутнє і на Собі самому пережив усю скорботу світу.

Ремісник з провінційного містечка, оточений людьми неосвіченими і часто з тавром порока, Він проводив Свої дні серед злидарів, митників, повій і прокажених. У Нього не було ні збройних загонів, ні впливових союзників. Чи це Месія, про якого мріяли люди?

Каменем спотикання стало й те, що проповідь Назарянина не була схвалена офіційною церковною владою. Фарисеї докоряли Йому за свідчення про «самого себе». На це Він відповів: «Я Сам свідчу про Себе, і свідчить про Мене Отець, Який Мене послав» (Ін. 8:13-18)[*].

Щоб прийняти Сина Людського, потрібен подвиг віри. Тільки чисті серцем побачать Бога. Він відкривається їм у Христі Ісусі, Якого «начальники» засудили як лжеучителя.

Богослови та ієрархи старозавітної Церкви залишилися глухими до Його Євангелія, і в цьому не було випадковості. Вони опинилися в полоні традиції, даної, на їх думку, раз і назавжди. Вони не мали сумніву щодо власної непогрішності, а в результаті стали ворогами справи Божої. Сталося це не тільки тому, що Анна і Кайафа були гіршими з первосвящеників. Сам факт вироку, винесеного Христові ієрархією, – найбільша трагедія релігійної історії світу, вічне застереження.

«У світі був, і світ через Нього постав, і світ Його не пізнав. До своїх прийшов, і свої Його не прийняли. А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути» (Ін. 1:10-12).


[*] Говорячи про свідчення двох, Ісус, мабуть, натякав на старий принцип юдейського права, який вимагав мінімум двох свідків при розгляді справи; див.: Втор. 19:15.

Попередній запис

Син Божий

Христос в Емаусі (фрагмент), Карл Генріх Блох У Біблії ми часто зустрічаємо такі вирази, як «син ... Читати далі

Наступний запис

Учні перед тайною

Визнання св. Петра, Джеймс Тіссо Але як же люди «церковні» – книжники і богослови не пізнали ... Читати далі