Не очікував, що буде потреба писати про це, адже в кожної нормальної людини є розуміння того, що той край, в якому ти живеш, потрібно любити, шанувати його культуру, мову, традиції. Потрібно дбати за процвітання своєї країни. Бути завжди вдячним Богу за те, що Він створив Україну та поселив нас у цьому невимовно красивому краї…
Та не все так однозначно. Виявляється, що є багато людей, навіть серед віруючих, які думають інакше. Вони, часто, різко висловлюються щодо патріотизму, мови, культури… і навіть любові до України. Обґрунтовують свою поведінку тим, що наша Батьківщина – це Небеса і цього абсолютно достатньо!
Недостатньо, дорогі брати та сестри! Так само, як недостатньо мати сім’ю і не любити її, не шанувати її звичаїв та традицій. Хтось може зауважити, що таке порівняння – некоректне. Але народ – це велика сім’я, яка іде від найменшого: я, мої батьки – це сім’я; мої сестри, брати, батьки, дідусь, бабця, дядько… – це родина; родичі братів та сестер моїх батьків – це вже рід; а роди утворюють громади, а громада утворює народ.
Як можна любити своїх батьків і не любити свій народ? Як можна шанувати свій рід і не шанувати свою країну? Як можна слідувати традиціям, мові, культурі своєї сім’ї і зневажати національну пам’ять?
Бог, прагнучи нас зріднити, бажає, щоб ми практично всіх називали братами і сестрами і любили всіх людей – включно з ворогами. Як можна любити людей України і не любити Україну, не бути патріотом своєї землі?
Словник української мови, виданий Академією Наук Української ще РСР(!!!), подає таке пояснення патріотизму:
«Патріотизм – це любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, готовність заради них на жертву й подвиги. Патріотизм – одне з найглибших почуттів, закріплених віками і тисячоліттями як стосунок особи до Вітчизни».
Так сталося, що нас, українців, роками обманювали і твердили, що патріотизм і любов до України – це те саме, що націоналізм, нацизм, або фашизм, а тому патріотизм треба вважати великим злом і навіть гріхом. Але це ж не так! Сама Біблія про це свідчить: найбільші біблійні герої були великими патріотами свого народу: Мойсей, «досягнувши віку, відмовився називатися сином дочки фараонової і захотів краще страждати з народом Божим, ніж мати тимчасову гріховну насолоду» (Євр. 11:24,25). Чи це не патріотизм? Хіба це не глибока любов саме до свого народу? Не національна пам’ять – хто ми є?
А згадати ставлення Мойсея до всього народу, коли сам Бог хотів його знищити через непослух – яка реакція Мойсея? Мойсей заступається і ревно просить за свій народ: «На другий день сказав Мойсей народу: ви зробили великий гріх; отже, я зійду до Господа, чи не загладжу гріха вашого. І повернувся Мойсей до Господа і сказав: о, [Господи!] народ цей зробив великий гріх: зробив собі золотого бога; прости їм гріх їхній, а якщо ні, то згладь і мене з книги Твоєї, в яку Ти вписав…» (Вих. 32:30-32).
Мойсей так любив свій народ, що готовий був зректися вічного життя заради Ізраїлю! Така велика жертва та любов – це істинний патріотизм.
А який прекрасний приклад патріотизму бачимо з життя великого пророка Неємії, який відбудував столицю Юдеї, Ізраїлю. І в цьому ракурсі дуже цінним є його внутрішнє ставлення до свого народу: «І прийшов Ханані, один із братів моїх, він і кілька людей з Юдеї. І запитав я їх про уцілілих юдеїв, які залишилися від полону, і про Єрусалим. (Неємія не тільки любив брата та думав про нього, він думав і переживав про свій народ! – авт.) І сказали вони мені: ті, які залишилися від полону, знаходяться там, у країні своїй, у великій біді й у приниженні; і стіна Єрусалима зруйнована, і ворота його спалені вогнем. Почувши ці слова, я сів і заплакав, і сумний був кілька днів, і постився і молився перед Богом небесним» (Неємії 1:2-4).
Яка любов за весь народ, що заставляє плакати і ридати з-за нього та ревно молити Бога за свій край – найвище почуття патріотизму! Чи ставимося ми так до того краю, в якому живемо?
А згадаймо Давида, Соломона, які всім своїм життя будували велич свого – не чужого народу! А жертву Ездри, Мордехея, Естер – заради спасіння свого, не чужого народу – ці вчинки є красномовними свідченнями патріотизму!
В Новому Завіті бачимо того, хто найбільше потрудився для Євангелії, поширення Благої вісті – апостола Павла. Він уособлював себе як «з роду Ізраїлевого, коліна Веніамінового, єврей з євреїв» (Флп. 3:5). Апостол Павло ніколи не намагався прикрити свою національність.
Ще більше вражає любов апостола до свого народу: «Істину кажу у Христі, не обманюю, совість моя свідчить мені Духом Святим, що велика мені печаль і безупинний біль серцю моєму: я жадав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені по плоті» (Рим. 9:1-3).
Яка ревна і сильна любов до своєї нації, до своїх братів і сестер рідних не по крові, а рідних за національністю!!!
Історією доведено, що саме високий рівень патріотизму євреїв зберіг їх і продовжує зберігати цей народ від забуття та знищення ось уже тисячі років!
Саме Бог через народ Ізраїльський показує нам як потрібно любити свій народ, як необхідно шанувати свою мову, традиції, культуру! Через приклад найпатріотичнішого народу на всій землі!
А як щодо нас – християн-українців? Будемо цуратися, що ми з України? Будемо десятиліттями жити на українській землі і навіть не володіти українською мовою? Будемо сотні разів ходити до церкви і не станемо ревно молитися за свій край? Будемо знати багато про традиції Ізраїльського народу, а про свої навіть і не здогадуватимемося?
Та зрозуміймо, нарешті, що в Україні, в мові нашого народу, в особливості культури знаходимо всю красу Божого різноманіття! Бог не соромився, коли створював Україну і українську мову! Бог сильно любить Українців, бо також і за них помирав на хресті!
То чому ж ми, коли знаємо Бога, цураємося нашого народу? Не говоримо такою прекрасною мовою? (Міжнародними експертами визнано, що українська мова є однією з найкрасивіших і наймелодійніших мов світу.) Роками виправдовуються: «Я не хочу говорить на украинском, чтоб не каверкать этот язык». Насправді, це виправдання своєї ліні і недалекоглядності. Чому не вчимо своєї власної історії, культури, традицій, щоб знати більше про свій край? Так не має бути, якщо ми, дійсно, пізнали істину слова Божого!
Очевидно, що хтось тяжко нас обманув, сказавши, що патріотизм, це погано та що це гріх. Це омана від того, хто хотів знищити Україну, хто ненавидить Бога і Його прекрасне різноманіття!
Брати і сестри Українці – любімо свій народ, свою Україну, шануймо мову та культуру нашого великого і прекрасного народу – бо це великий дар Божий для всіх нас і всього світу!
З глибокою любов’ю до вас і України, Сергій Гула
