Різдво – це свято радості та світла. А світ давно вже перетворив прихід Різдва в сезон масових закупівель і гулянь. А що для християн означає це свято?
Уявимо собі Діву Марію, юну просту дівчину, заручену з чоловіком на ім’я Йосиф. Попереду – весілля, просте життя, повне звичайних життєвих радощів і турбот. Та чи не про це думає будь-яка дівчина?
І ось тут, посеред звичайного життя, серед простих очікувань і життєвих розрахунків, в її життя вривається диво. Ангел Гавриїл з’являється, щоб сповістити: “Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою, благословенна Ти в жонах… І ось зачнеш в утробі і народиш Сина, і наречеш ім’я Йому Ісус. Він буде Великий і Сином Всевишнього наречеться, і дасть Йому Господь Бог престіл Давида, отця Його. І царюватиме у домі Якова повік, і царству Його не буде кінця” (Лк. 1:28,31-33).
Ми знаємо, що станеться потім, вона – не знала. Ангел, по суті, сповістив їй про вагітність, для якої не було жодних підстав. Згідно із Законом взагалі належало за таке побити камінням – звідки ще могла бути вагітність, як не від перелюбу? І вже в усякому разі, її чекала незмивна ганьба на все життя. За що їй таке? Але Марія просто довірилася Богові: “Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм” (Лк. 1:38). Але ж їй ще не було відомо, як поставиться до такої події її жених Йосиф.
І справді, він був заручений із набожною дівчиною – і раптом вагітність! Спочатку він просто хотів тихо розірвати заручини, ні про що не запитуючи і ніяк не намагаючись Марію покарати. Але, втім, народження дитини поза шлюбом і так поставило б її поза межі всякого суспільства, подальша її доля була б жахливою. І знадобилося ще одне ялення ангела, цього разу вже Йосифу, щоб він прийняв її такою, з Немовлям в утробі, і назвав своєю дружиною.
Ми рідко міркуємо про мужність і витримку Йосифа, але якщо замислитися… В очах усього суспільства він був чоловіком Марії і вважався батьком Ісуса, і тільки вони самі знали, на яку жертву довелося піти Йосифу.
Історію самого Різдва всі зазвичай пам’ятають добре: пастухи, яким ангел сповістив про народження Немовляти, і волхви, яким ту ж звістку принесла зірка. “Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!” (Лк. 2:14) – так, за словами Луки, співало ангельське воїнство.
Тільки ми зазвичай забуваємо, що виглядало все далеко не так гарно та урочисто, як на наших сьогоднішніх святах.
Коли наблизився час пологів, Марія з Йосифом повинні були внаслідок оголошеного перепису населення відправитися з галилейського містечка Назарет, де вони жили, в інше містечко Вифлеєм, на південь від Єрусалиму. Йосиф походив із роду царя Давида, а той народився у Вифлеємі, і йому довелося записуватися саме там, і взяти із собою Марію, адже для всіх вона була його дружиною. З іншого боку, так виконувалося стародавнє пророцтво – Месія, великий Цар Ізраїлю, Який має народитися в царському місті Вифлеємі.
Не перший і не останній раз у Біблії деякі події мають дві причини: земну, що ґрунтується на чиїхось бажаннях, розрахунках і правилах, і вищу, яка наслідує волю Божу.
Але що чекало їх у Вифлеємі? Місць у готелях не було, адже з нагоди перепису багато хто зрушився з місця. Вагітну ніхто не запросив у свій дім, і довелося ночувати в кошарі, де і пройшли пологи. З найпершого видиху Немовля виявилося у світі, де Воно не було потрібно нікому, окрім Своїх близьких, ні в кого для Нього не було місця.
У буденне життя містечка під назвою Вифлеєм прийшло диво, яке прославить це містечко на весь світ, – але його жителі не помітили, у них було надто багато власних клопотів.
Не випадково з місцевих ушанувати Немовля прийшли лише пастухи, прості селяни, які проводили час у полі, далеко від міських стін. Неосвічені, грубі, прості – вони почули голос ангела. А книжникам і знавцям закону, яких і у Вифлеємі напевно була певна кількість, і ангел був не потрібен, вони і так все знали. Знову і знову повторюватиметься потім ця ситуація в житті Ісуса.
І ще були волхви, які прийшли з далекої східної країни, не ізраїльтяни, а язичники. Їх привели до Немовляти зайняття астрологією – вони уважно стежили за зірками і не могли пропустити появу якоїсь нової, невідомої досі зірки. Що це було: спалах найновішої зірки десь у глибинах всесвіту, або комета, що підійшла близько до землі? Ми не знаємо точно, та не в цьому річ. Важливо, що навіть язичницька мудрість, навіть явища природи можуть привести людей до Христа, якщо вони уважні і цікавляться. А можна мати найправильнішу на світі віру і пропустити все найголовніше, що і сталося з жителями Вифлеєму.
Але і з волхвами вийшло все не так просто. Вони, як описує євангеліст Матфей, звернулися передусім до царя Ірода: хто як не він повинний знати про народження нового Царя! Ірод розпитав своїх наближених, вони вказали йому на Вифлеєм як на місце, де за стародавніми пророцтвами мав народитися Месія – і тоді Ірод відправив своїх воїнів знищити у Вифлеємі всіх немовлят, щоб не залишилося для дива ніякої можливості, жодного шансу.
От людина цілком правильно оцінила все, що відбувається, повірила у звістку зверху, прислухалася до пророцтв – але вважала за краще діяти заради власної уявної безпеки. Лише через кілька років Ірод помре, і Немовля, навіть якщо б побажало, ніяк не змогло б змістити Ірода з трону за час його життя, що залишилося.
І знову було явлення ангела, і знову Марія з Йосифом вирушають у дорогу, цього разу вже в Єгипет, чимдалі від влади царя Ірода.
Саме там, в Єгипті, перечікувала колись голод сім’я Йосифа-Ізраїлю, звідти виводив євреїв пророк Мойсей, туди ж при нашестях і військових загрозах тікало багато ізраїльтян у подальші століття – і сім’я Ісуса повторює їх шлях, щоб врятувати Немовля від загибелі.
Уся історія Різдва – це історія Бога, Якому не знайшлося гідного місця ні в людських серцях, ні в їх оселях. Світ не зміг прийняти Ісуса не в дитячому віці, не через тридцять років, коли Він виріс і почав Своє громадське служіння. Вже тоді на Богонемовля чекала Голгофа…
Більшість людей не були готові прийняти Ісуса тоді, не готові, на жаль, і зараз…
