Пролог – Країна Ізраїлю

Другий Єрусалимський храм, Джеймс Тіссо

Весною 63 року до н. е. на шляхах Палестини з’явилися колони римських солдатів. За ними скрипіли обози, гуркотіло важке приладдя для облоги, в хмарах куряви блищали панцирі легіонерів і майоріли бойові прапори.

Командував армією 43-річний полководець Гней Помпей. Потай мріючи про світове панування, він любив одягатися в тогу міжнародного арбітра і говорив, що прийшов у Сирію не для захоплення чужих володінь, а як захисник порядку і визволитель. У ці роки він досяг зеніту слави і був оточений любов’ю військових. Те, що Помпей розправився з піратами – цим жахом мореплавців, і переможно закінчив кампанію проти Митрідата Понтійського і Тиграна Вірменського, зміцнило його позиції в Римі та за його межами.

Близький Схід Помпей побачив у стані війни, яку вели між собою місцеві царьки і правителі. Тому він поспішив встановити там мир, роздаючи титули і корони, і водночас проголосив усе Сирійське узбережжя провінцією Риму. Цей момент збігся з впертою боротьбою за Єрусалимський престол двох братів-претендентів – Аристобула і Гіркана. Вони звернулися до Помпея з проханням вирішити їх суперечку. Але поки в Дамаску тягнулися переговори, Аристобул раптом відмовився від допомоги римлян. Дізнавшись про це, розлючений Помпей швидким маршем рушив на Єрусалим…

Палестина, або Країна Ізраїлю, якою йшли тепер когорти і в якій через сто років мав прозвучати голос Христа, розташована на перехресті Європи, Азії і Африки, що постійно робило її яблуком розбрату. Чимало завойовників протягом століть зазіхало на її терени, хоч вони ніколи не славилися особливою родючістю чи природними багатствами.

Ця невелика смуга землі, що простяглася вздовж берегів Йордану та Мертвого моря, має розмаїті відтінки клімату і рельєфу. Недарма її називають краєм контрастів. Вічні сніги лежать на вершинах ізраїльських гір; взимку сніг нерідко випадає навіть на півдні, а де-не-де літня спека досягає майже тропічної сили. Пальми і гранатові дерева, смоківниці і кипариси ростуть поруч з хащами ліщини та лози, а зелені рівнини чергуються з голими скелястими горами.

Мертве море

У давнину найквітучішим був північний округ – Галилея, розташований на захід від озера Кінерет (Генісарет), яке іноді називали Галилейським морем. Серед населення цієї области жило багато іноплемінників, тому її називали «Галилеєю язичницькою». З півдня до неї прилягала Самарія. Колись разом з Галилеєю вона утворювала Північне Ізраїльське царство, знищене в 722 році до н. е. асирійцями. Завойовники полонили мешканців міст, а на їх місце переселили людей з Месопотамії і Сирії. Колоністи змішалися з ізраїльтянами і прийняли їх віру, зберігши свої старі звичаї. Юдеї відмовлялися визнати цих самарян братами, вважаючи їх напів’язичниками, що призводило до конфліктів, про які згадують Євангелія. Кількасот самарян і сьогодні живуть в Ізраїлі. Як і їхні предки, вони вважають священною гору Гарізим, на якій колись стояв їхній храм.

Самаряни на горі Гарізим сьогодні

Південна частина краю, власне, – Юдея, зовсім інша. (Римляни називали Юдеєю усю Палестину). Непривітна і безплідна, вона схожа на гористу пустелю з оазами. Її суворий, але здоровий клімат загартував юдеїв, зробив їх витривалим, далеким від розніженості народом.

Останнім пунктом на шляху римлян до Єрусалиму, що ще зберіг чари благодатної Півночі, був Єрихон; він славився цілющими джерелами і пальмовими гаями. Саме там влаштував свій табір Помпей. Звідтіля він привів солдатів до стін юдейської столиці. Єрусалим, що пережив п’ятнадцять століть слави і падінь, вже давно став легендарним містом. Розташований на горі, він був потужною фортецею. Вигляд його стін збентежив Помпея, який розумівся на мистецтві облоги. Але йому допомогли чвари, що бушували в місті. Аристобул здався на милість римлян, а партія його брата Гіркана відчинила їм браму. Лише ті, що не бажали миритися з присутністю чужоземців, зачинилися в храмовій цитаделі, готові стояти на смерть.

Три місяці тривала облога, аж поки римляни з величезними труднощами не зруйнували одну з веж. Коли вони посунули за мур храму, то здивувалися, що священики продовжують богослужения. Весь час, доки тривала відчайдушна оборона, духовенство не покинуло вівтаря і загинуло разом із захисниками святині.

Вважаючи себе переможцем, Помпей забажав оглянути знаменитий храм, зокрема й Дебір – Святая Святих – місце, куди міг увійти, та й то раз на рік, лише первосвященик. Переступити заборонений поріг римлянина штовхала нестримна цікавість, адже про релігію юдеїв ширилися найдивовижніші чутки. Одні розповідали, що в Дебірі сховане золоте зображення голови віслюка, інші запевняли, що там ховають людину, приречену на жертву. Що ж таїться в ньому насправді? Яких тільки несподіванок не готував загадковий Схід людям Заходу!

Будова Єрусалимського храму

У напруженій тиші відсунено завісу… І що ж? Здивуванню Помпея та його офіцерів не було меж. Вони сподівалися побачити щось незвичайне, принаймні, якийсь образ – чарівний чи гидкий. Але там було порожньо. Там перебувало Незриме… З дивним почуттям, до якого додався забобонний жах, покинули римляни храм, не торкнувшись нічого. Але, мабуть, вони здивувалися б іще більше, коли б дізналися, що доля поставила їх віч-на-віч з релігією, призначеною стати колискою вчення, яке здобуде Схід і Захід, біломармурову Еладу та їх рідний Рим.

Собор и площа Святого Петра, Рим
Наступний запис

Пролог - Релігія народу Ізраїлю

Єрусалимський храм Чим же відрізнялася ця релігія від інших? Відповісти на це запитання можна, лише заглибившись ... Читати далі