Пролог – Релігія народу Ізраїлю

Єрусалимський храм

Чим же відрізнялася ця релігія від інших?

Відповісти на це запитання можна, лише заглибившись у витоки. Вже тоді, коли світло розуму вперше засяяло в людині, вона відчула реальність вищої Сили, що охоплювала всесвіт. Для первісних мисливців було властиво ототожнити її з тим, що ми тепер називаємо природою. Тому повсюдно – у хмарах і зорях, у ріках і живих істотах, люди шукали присутності Божественного.

Спершу, як правило, це призводило до грубого ідолопоклоніння, до обожнювання окремих речей і явищ. Пізніше, в Індії, Китаї, Греції культ природи породив віру в те, що видимий світ є єдиною справжньою дійсністю. Але така думка суперечила загальнолюдському духовному досвідові і не була визнаною.

Навпаки, з приходом релігійної і філософської зрілості зміцніло переконання, що верховна Реальність докорінно різниться від усього часткового і обмеженого. Останнім словом дохристиянської думки стало вчення про Божество, чиє сокровенне несповідиме буття перебуває по той бік видимого. Як би не називати Його – Небом, Отцем, Долею, глибина Його не може бути пізнана ніким зі смертних. Ідея ця не тільки виходила з переживань містиків, але мала і логічне обґрунтування. Воістину – який розум у стані охопити саме Безмежжя?

Але таємничий порив вгору не згас у людині. Вона весь час прагне подолати відстань до Неба, поєднати своє життя з іншим світом. У наслідок цього продовжили існування дві тісно поєднані віри: віра в Незбагненного і віра в стихійні божества. Останні, здавалося, були ближчі людині, і з ними можна було ввійти в безпосередній контакт. Вважалося, що є таємні магічні прийоми, за допомогою яких люди здатні впливати на демонів та духів. Такий утилітарний погляд був панівним протягом тисяч років.

Багатобожжя і магія марно намагалися заповнити провалля, що відділяло землю від неба. Вперше ця роздвоєність знята в біблійному Об’явленні. Воно вчило про Бога «Святого», тобто незмірного з твариною, і одночасно про людину як про Його «образ і подобу». Таємнича спорідненість нескінченного Духа і духа скінченного, за Біблією, робить можливим Завіт між ними. Завіт або Союз – це шлях до єднання людини не з богами, а з вищим Началом, яке перебуває над усесвітом.

Слід зауважити, що релігію Завіту сповідував народ, який не здобув могутньої цивілізації, не виділявся в політичному сенсі і тільки ненадовго досяг національну незалежність. Але вірність Богові він спромігся пронести крізь довгі століття своєї страдницької історії.

Предки цього народу з далеких часів кочували між Сирією і Єгиптом. Передання зберегло пам’ять про вождя одного з племен євреїв – Авраама (1900 р. до н.е.), з іменем якого пов’язаний початок старозавітної релігії. Перша її заповідь вказувала на важливість людських вчинків перед Небом. «Я Бог всемогутній; ходи переді Мною і будь непорочним» (Бут. 17:1).

Авраамові було обіцяно, що через його нащадків «благословляться… всі племена землі» (Бут. 12:3), хоча залишалося таємницею, що означатиме це благословення. У XVІІ столітті до н. е. гнані голодом євреї поселилися на сході Нільського гирла, де поступово потрапили під деспотичну владу фараонів. Авраамову віру майже забули.

Близько 1230 року група єврейських кланів, що називалася «сини Ізраїлю», або «Ізраїль», була об’єднана Мойсеєм – їхнім великим пророком і законодавцем. Він повернув народ до «Бога батьків», до «Бога Авраама, Ісаака та Якова» і вивів одноплемінників з «дому рабства». В пам’ять про «вихід» і визволення Мойсеєм встановлене свято Пасхи.

Переховуючись у Синайській пустелі, євреї якийсь час мешкали в околицях священної гори Синай і оази Кадеш, де пророк урочисто проголосив засади релігії Завіту.

Мойсей заповів народові шанувати лише одного Бога – Володаря і Творця світу, який є Ягве, Сущий, Той, Хто володіє буттям, а сам є вищим від усього чуттєвого[*].

Пророк заборонив поклонятися будь-яким природним богам і навіть робити зображення самого Ягве. Знаком Його перебування серед вірних був тільки ковчег – велика скриня, прикрашена постатями крилатих істот – херувимів. Його прикріплювали на довгих тичках і під час битви несли перед воїнами.

Мойсей вчив, що з волі Сущого Ізраїль має стати вибраним Його знаряддям, «народом святим і царством священиків», тобто общиною людей, призначеною служити справжньому Богові.

Культ кочівників-ізраїльтян був вільний від надмірних церемоній, властивих усім древнім релігіям. Вчення пророка стисло викладене у Декалозі – десяти заповідях, написаних Мойсеєм на двох кам’яних плитах. Їх суть зводилася до вірності Господові-Збавителеві, а також основним моральним нормам: шануй батька і матір, не вбивай, не кради, не чини перелюбу, наклепу, не заздри. З культових звичаїв Декалог нагадує лише про один – закон суботнього дня, присвяченого Богові.

Крім Десяти заповідей до цієї ж епохи, мабуть, належить молитва-сповідь, яка починається словами: «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш, Господь єдиний є; і люби Господа, Бога твого, усім серцем твоїм, і всією душею твоєю і всіма силами твоїми» (Втор. 6:4,5).

Велична простота Мойсеєвої віри та її заповіді, жити за якими досі не є легко, позначили докорінний поворот у релігійній свідомості. Не дивно, що Мойсеєві довелося пережити трагедію неприйнятого пророка.

Біблія розповідає про те, як важко сприймали вчорашні раби уроки свого Вчителя, як вони повставали проти Нього, якою сильною над ними була влада звичних забобонів. Але пророк не відступав навіть тоді, коли йому здавалося, що справу програно. І його зусилля не минали марно. Релігія Завіту стала тим міцним корінням, з якого виросли духовна стійкість і єдність народу.

Ще за Мойсея ізраїльтяни почали проникати в Ханаан, як тоді називали Палестину, а після його смерти більшість перейшла ріку Йордан і завоювала країну. Здійснилася мрія багатьох поколінь: жити в «землі Авраамовій».

Галилея

[*] Починаючи з ІV ст. до н. е. ім’я Ягве з благоговіння заборонялося вимовляти (крім особливих випадків). Його замінювали словом «Адонай» – Господь. Для нагадування про це під літерами імени Божого писали слово «Адонай». Звідси й деформоване ім’я «Єгова», яке досить довго вживалось у бібліїстиці

Попередній запис

Пролог - Країна Ізраїлю

Другий Єрусалимський храм, Джеймс Тіссо Весною 63 року до н. е. на шляхах Палестини з’явилися колони ... Читати далі

Наступний запис

Пролог - Духовні падіння та надії ізраїльтян

Жертвопринесення дітей. Бовван всередині був порожнім, де й розводили багаття. Після того як бовван розжарювався, йому ... Читати далі