Марія з Вифанії

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ НАВЧАТИСЯ

Христос у Марфи і Марії, Генріх Семірадський

У Новому Завіті ми читаємо про шість жінок на ім’я Марія:

  1. Марія, мати Ісуса,
  2. Марія Магдалина,
  3. Марія з Вифанії,
  4. Марія, мати Якова молодшого та Іосії,
  5. Марія, мати євангеліста Марка та
  6. Маріам з Риму (Рим. 16:6)

Часом їхні історії поєднуються між собою. З усіх цих Марій ми розповімо ще про долю Марії з Вифанії.

Ми небагато знаємо про її походження, крім того, що вона була сестрою Марфи і Лазаря, які мешкали у Вифанії. Вони славилися своєю гостинністю. Можна припустити, що в них був значний маєток, оскільки в Біблії є згадка про їхній власний дім та щедрий подарунок, який Марія зробила Ісусові.

Євангеліє від Матвія 26:6-13; Євангеліє від Марка 14:3-9; Євангеліє від Луки 10:38-42; Євангеліє від Івана 11:1-45; 12:1-3

Її погляд…

Нечасто траплялося так, щоб дві сестри і брат мешкали разом. Наші батьки померли, коли ми були ще дуже молодими. Нас виховала тітка. Дім, землю і все господарство успадкував Лазар, бо він був найстаршим сином. Він так ніколи і не одружився. Ми жили усі разом і були щасливі. У нас був великий чудовий дім, в якому ми з радістю приймали гостей – друзів, родичів, подорожніх… усіх, кого нам посилала доля.

Ми всі чули про Ісуса і незабаром стали Його друзями. Ми любили приймати в себе Його та апостолів. У нашому домі Ісус міг відпочити, сховавшись від натовпу, який Його завжди оточував. Він та Його учні ходили пішки від міста до міста, тож завжди були зголоднілі. В нас вони могли відпочити й відновити сили. Вчитель мав у нашому домі Свою кімнату. Ми любили, коли Він та учні бували в нас, а бували вони часто, напевно, завдяки нашій гостинності та куховарському вмінню Марфи. Адже ніщо не може зрівнятися з домашньою їжею.

Своєю славою я завдячую трьом подіям, пов’язаним із Учителем.

Я дуже любила вчитися. Я ходила до школи настільки довго, наскільки це було можливо. У наші часи хлопці вчилися довше, ніж дівчата. Це було несправедливо. Коли я закінчила своє навчання, мене тягнуло до всього, що можна прочитати. Я прокрадалася в дальні частини Святині або синагоги, де вчили хлопців, і прислухалася до слів рабина. Навчання захоплювало мене.

Ісус був моїм улюбленим гостем. Я дуже любила бувати в Його товаристві й слухати, як Він навчає. Вчитель розповідав нам про речі, про які ми ніколи раніше не чули. Я поглинала кожне Його слово, ніби губка. Щойно мені вдавалося, я йшла з дому й разом з іншими слухала Його науки. Я була свідком багатьох чудес, які здійснив Ісус.

Під час одного з таких візитів Марфа метушилася в домі, готуючи обід для Ісуса, Його учнів та кількох друзів, які прийшли до нас у гості. Не можна було залишити їх голодними. Визнаю, це була тяжка робота. Врешті Марфа, взявши руки в боки, стала перед Учителем і сказала:

– Я не зможу сама все зробити!

Ісус лагідно подивився на неї й відповів:

– Марфо-Марфо… Не переймайся прибиранням і куховарством. Ти надто багато турбуєшся про це. Те, що ти робиш, дуже важливе, але Марія обрала щось ліпше.

Якимось дивом обід таки вдалося приготувати. Цього разу мені пощастило уникнути кухонної роботи. Хоча, смію вас запевнити, зазвичай я не втікала від домашніх обов’язків.

Наступна подія була набагато сумнішою. Одного дня Лазар, наш брат, захворів і раптово помер. Де був Ісус, коли був нам настільки потрібен? Ми послали до Нього звістку. Якби в той день Учитель був із нами, то зцілив би Лазаря, і наш брат не помер би. Ми поховали брата в родинній гробниці й загородили вхід великим каменем. Це була така сама гробниця, як у багатьох інших заможних родин.

Ісус отримав нашу звістку, але чомусь затримувався. Від похорону Лазаря минуло вже чотири довгих і страшних дні. Коли Ісус врешті прийшов до нас, ми разом з родичами та друзями оплакували Лазаря. Марфа вибігла зустріти Ісуса, а я залишилася вдома, сумна й заплакана.

– Де Ти був? Якби Ти був тут, наш брат не помер би, – докоряла Марфа Вчителеві.

Ісус лагідно відповів:

– Лазар житиме.

– Ми знаємо, що він воскресне, коли настане час.

– Зрозумій, Я – воскресіння і життя вічне.

Оце щось!

Ісус вів далі:

– Кожен, хто у Мене вірує, не помре навіки. Марфо, чи ти віриш у це?

– Так, Господи. Вірю, що Ти – Месія, Син Бога, Який прийшов на світ.

Врешті Марфа покликала і мене.

– Маріє, наш Учитель тут і хоче тебе бачити.

Я швидко витерла сльози і вибігла з дому. Кинулася до стіп Ісуса і знову розплакалася.

– Господи, якби Ти був з нами, Лазар не помер би.

Я не могла стриматися. Смерть брата була для мене жахливим ударом.

– Де він? – запитав Ісус.

– Ходімо, покажемо Тобі його гріб, – відповіла я.

І раптом Ісус заплакав. Я не знаю, чому. Може Він також любив Лазаря. А може тому, що Йому було важко порозумітися із впертими та згорьованими сестрами. А може Його просто боліло те, що в усьому натовпі не знайшлося нікого, хто повірив би у Лазареве воскресіння.

– Відсуньте камінь, – наказав.

– Господи, вже минуло чотири дні. Вже тхне, – відповіла Марфа.

Ісус терпеливо наполягав на Своєму.

– Хіба Я не сказав тобі, якщо повіриш, то побачиш Божу славу?

Врешті хтось таки відсунув камінь.

Ісус помолився:

– …Аби побачили, що Ти мене послав.

Шкода, що вас там не було. Це неймовірно!

Ісус вигукнув:

– Лазарю, вийди назовні!

У мене було враження, що якби Ісус не промовив братового імені, то всі померлі встали би зі своїх гробів.

Лазар вийшов, обгорнений полотнами, і був схожий на мумію.

Ми аж стрибали від радощів і не могли повірити власним очам! Це справді був він, наш любий Лазар!

– Зніміть з нього полотна, щоби він міг ходити! – наказав Учитель.

У нас настільки сильно тремтіли руки, що ми ледве змогли це зробити. Лазар відразу міцно обійняв нас і сказав:

– Я голодний! Маєте щось поїсти?

Ми організували королівську учту й святкували, а Ісус і Лазар були в центрі уваги. Люди без упину запитували Лазаря: «Це справді ти?», «Можна до тебе доторкнутися?», «Ти щось відчуваєш?», «Ти справді людина чи лише дух?», «Як воно – бути мертвим?». Цим запитанням не було кінця-краю. На кожному кроці нас питали про Лазаря, а він сам притягував до себе натовпи зацікавлених, де б не з’явився.

Є ще один епізод… Винятковий. Він має для мене особливе значення. Ісус був нашим гостем шість днів до свята Пасхи. Незабаром до Єрусалиму мало прибути понад сто тисяч паломників. Це була щорічна велика подія, а цього року вона мала бути ще визначнішою, адже в місті був Ісус.

Він затримався в нас на смаковитий домашній Марфин обід і щоб відпочити перед приготуванням до свят. Це мав бути обід на Його честь, і мушу визнати, що цього разу ми постаралися більше, ніж зазвичай.

Я склала собі невеликий план, про який нікому не розповідала. Я роздумувала й заощаджувала. Який подарунок можна зробити Ісусові? Я вирішила, що маю подарувати Йому щось гідне Його особи, щось, що буде виразом моєї щирої любові і подякою за зміни в моєму житті. Насамперед цей подарунок мав виражати нашу вдячність за чудо воскресіння Лазаря. Я чекала на відповідну нагоду, щоб офірувати Ісусові свій дар.

Марфа подала основну страву. Гості відпочивали за столом на спеціальних лежаках, зручно обіпершись на спинки, розмовляючи, сміючись і ділячись враженнями. Зустріч була щирою та дружньою, але в східному стилі, тобто дещо задовгою.

Я вийшла до іншої кімнати і взяла свій подарунок – флакон дорогоцінних і шляхетних нардових пахощів. Ці пахощі коштували стільки, скільки становив річний заробіток пересічної людини. Коли я увійшла з цим флаконом до кімнати, гості змовкли, бо впізнали цей запах.

Я з любов’ю та покорою клякнула перед Ісусом і виляла увесь флакон на Його стопи, витираючи їх своїм волоссям. Запах заповнив увесь будинок. Це був найцінніший, найсвятіший момент у моєму житті.

Юда, зарозумілець та скупердяй, відразу почав протестувати:

– Ми ж могли продати ці пахощі, а гроші роздати бідним, – сказав він.

Усі знали, що він злодій. Ісус також знав, але дозволяв йому ходити в групі Своїх учнів. Юда носив зі собою спільну скриню, і ми знали, що він підкрадає з неї гроші й витрачає на свої забаганки.

– Залиш її в спокої! – перебив його Вчитель. – Вона зробила це, щоб намастити Мене на Мій похорон. Добре, що зробила це зараз, коли Я ще живий.

Ісус подивився на мене Своїми милосердними очима, ніби схвалюючи мій вчинок, і сказав щось дуже дивне: що бідних ми матимемо завжди, а Він незабаром залишить нас. І це ще не все. Він також додав, що де б не проголошували Євангеліє, всюди розповідатимуть про дар моєї любові.

Я була щаслива, що могла виявити Йому свою відданість, перш ніж Він помре. Розпач та смуток після Його відходу швидко перемінилися на радість, коли Він воскрес.

Уся наша трійця – я, Марфа та Лазар – служила Господові до кінця наших днів. Христос справді змінив наш світ.

Чого нас вчить історія Марії з Вифанії?

«Марія обрала найліпшу частку», – так сказав про неї Ісус. Чому? Бо в неї були правильні пріоритети. Найважливішим для неї було перебування з Господом. Вона була Йому щиро віддана і з усіх сил прагнула Його правди.

Дар у вигляді дорогоцінних пахощів чудово її характеризує. Вона зробила вибір і була готова. Їй пасують слова Давида, який сказав, що не подарував би подарунка, який мало або нічого не вимагає від дарувальника.

Марія з Вифанії… Який чудовий приклад для сучасних жінок!

Попередній запис

Марія Магдалина

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБИ БУТИ ВІЛЬНОЮ Марія Магдалина (фрагмент), Хосе де Рібера Виглядає на те, що ... Читати далі

Наступний запис

Жінка-грішниця з Євангелія від Луки

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ ОТРИМАТИ ПРОЩЕННЯ Обмивання ніг Ісуса грішницею, Джеймс Тіссо Про неї відомо небагато, ... Читати далі