Марія Магдалина

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБИ БУТИ ВІЛЬНОЮ

Марія Магдалина (фрагмент), Хосе де Рібера

Виглядає на те, що Марія Магдалина є другою жінкою, після матері Ісуса, найбільш відомою в історії людства. Відразу варто пояснити, що багато письменників і навіть представників Церкви вважали її жінкою легкої поведінки, перелюбницею, про яку вже йшлося. Та в Біблії немає подібних згадок. Там лише сказано, що вона була під владою семи демонів, але не знаходимо жодної згадки про її розпусту.

У Біблії також сказано, що Марія жила в Магдалі, заможному портовому місті в Галилеї. Цілком можливо, що вона була заможною або принаймні не була зв’язана якимись обов’язками, які перешкоджали б їй ходити за Ісусом та Його учнями.

Євангеліє від Матвія 27:56-61; 28,1; Євангеліє від Марка 15:40-47; 16:1-11; Євангеліє від Луки 8:2; 24:1-10; Євангеліє від Івана 19:25; 20:1-18

Її погляд…

Я прокинулася задовго до світанку, моє тіло та розум були втомлені. Лежачи в ліжку, я готувалася до чергового жахливого дня. Цілими днями й ночами я терпіла страшні муки й ніяк не могла цьому зарадити. Ніщо не приносило тривалих результатів. Через мій стан ніхто мене не хотів, ніхто не міг мене полюбити. Та й нічого дивного. Хто хотів би жити з біснуватою? Бували такі напади, коли я повністю втрачала контроль над своїм тілом, кидалася на землю і звивалася від потворного болю. Родичі водили мене до різних лікарів, але ніхто не міг мені допомогти.

Часом я поводилася наче божевільна, і траплялося це за найбільш невідповідних обставин. Мені не можна було з’являтися на людях. Про мою неміч усі знали і називали мене Біснуватою Марією. Для мене навіть похід до Святині був великою проблемою. На щастя, моя родина була досить заможною, аби забезпечити мені найліпшу опіку. Однак все, що для мене робили, лише на короткий час поліпшувало мій стан. У мене почалася глибока депресія. Я виглядала як жалюгідна подоба людини – скуйовджене волосся, постійні синці під очима, запалі щоки. Я страшенно схудла і була подібна на ходячий скелет. Це було жахливо. Я не могла дивитися на своє відображення у дзеркалі. Чому я була така? Чому цей жах мусив стати моєю долею? Більше ніхто в моїй родині не страждав від подібних симптомів.

Той день назавжди змінив моє життя. Ми чули плітки про незвичного Вчителя, Який ходив від міста до міста, чинячи добро, уздоровлюючи хворих та звільняючи людей від різноманітних болячок. Ходили чутки, що того дня Він відвідає наше місто. Батьки хотіли взяти мене на цю зустріч, сподіваючись, що отримають якусь допомогу. Я була схвильована. Вперше у своєму вбогому житті я побачила промінчик надії.

Вулицями бігали діти і вигукували:

– Вже прийшов! Ідемо подивитися на Вчителя!

Ми пішли за натовпом на окраїну міста. Я відчувала щось дивне, щось, чого не відчувала ніколи раніше… Якісь дивні рухи всередині мого тіла – так ніби мої демони злякано втікали. Що ближче ми підходили до равві, то раптовішими ставали їхні рухи.

Равві навчав про правди, яких ми ніколи раніше не чули, а Його послання мало в собі дуже багато оптимізму, воно підбадьорювало, повчало і сповнювало нас надією.

У якийсь момент Він замовк і в дусі молився за всіх страждаючих. Незабаром пролунали радісні вигуки! На наших очах діялися чуда. Кульгаві починали ходити і навіть бігати, згорблена бабуся випростувалася, а чоловік, глухий від народження, стверджував, що все чує. Маленька дівчинка, яка не ходила від народження, оздоровилася і аж пищала від радості, що може ходити й стрибати. Неймовірно!

Присутні один за одним отримували те, чого їм не вистачало, – кожен, над ким молився Ісус, отримував допомогу. Мої демони аж шаленіли, а в мені ожила надія. Коли батьки разом зі мною пропихалися через натовп до Ісуса, то мені здавалося, що біль розриває мою голову на шматки. А коли ми вже були близько, то батькам довелося нести мене, бо мої ноги геть не слухалися.

Як ви вже здогадуєтеся, Вчитель лагідно подивився на мене, а демони кинули мене на землю, намагаючись противитися Йому. Вони кричали моїми устами:

– Вона наша! Ми заволоділи нею!

Ісус наказав їм замовкнути, залишити моє тіло і повернутися до безодні, звідки вони прийшли. І вони негайно це зробили! Я вмить стала вільною!

Я не знаходжу слів, щоб описати те, що в мені діялося. Я раптом відчула себе чистою. Це було так, ніби зник величезний тягар, який я двигала роками, я ніби піднялася понад землею. Зникла імла, яка постійно оповивала мій розум. Мені хотілося кричати від радості. Я думала чітко й раціонально, я могла нормально розмовляти. Більше не було надокучливого болю голови. Це було неймовірно! Я поглянула на Вчителя і знала, що піду за Ним на кінець світу, бо Він звільнив мене.

Батьки схопили мене за руки і там, на місці, ми виконали радісний єврейський танець.

Потім мати торкнулася долонями мого обличчя і сказала:

– Люба моя, я бачу щастя в твоїх очах. Ти аж променієш і виглядаєш здоровою! Тепер ти – нове створіння!

Вона обійняла мене і раділа, повторюючи:

– Моя донька як нова! Вона оновилася!

Ах, який це був день… Усе місто захоплювалося Вчителем. Багато хто повірив і вирішив піти за Ним – чудотворцем, якого послав сам Господь.

Я теж повірила в Учителя. Це було так, ніби сам Бог прийшов на світ у людському тілі й благословив нас. Я була вдячна й присяглася, що зроблю все, аби сприяти подальшій діяльності Вчителя. Я подумала, що світ повинен знати мою історію – історію жінки, з якої Ісус вигнав сімох демонів.

І щойно тоді я почала справді жити. Я відразу приєдналася до групи жінок, які допомагали Вчителеві. Потрібна була допомога багатьох жінок – готувати, прати, організовувати нічліг та займатися іншими земними справами, щоб Ісус та Його учні могли спокійно навчати і щоб благовість могла дійти до всіх в Ізраїлі. Навіть мати Ісуса була з нами. Я постійно просила, щоб вона розповіла щось про Нього. Я також не могла натішитися Його науками, мудрістю та чудами.

Я залишила свій комфортний дім і приєдналася до групи найщасливіших людей у світі. Ми, жінки, витрачали в дорозі власні гроші. Це був наш особливий привілей. Завдяки цьому Ісус та Його учні ніколи не мусили жебракувати.

З історій, які я могла б вам розповісти, можна було написати книгу. Однак багато з них я нікому так і не розповіла. Все закінчилося раптово, коли Ісуса арештували і внаслідок сфабрикованого судового процесу стратили. Я дивилася на це здаля й разом з іншими жінками пішла за Ісусом на гору, де Його мали стратити. Ми гірко плакали через несправедливість, жорстокість, біль та знущання, які Йому довелося пережити. Він був найніжнішою, найтактовнішою та найбільш люблячою людиною, яка коли-небудь ходила по цій землі, а при потребі вмів повестися як справжній чоловік – у найліпшому значенні цього слова. Він був людиною, в якій ідеально врівноважувалося людське і божественне. Його хотіли вбити, бо боялися Його влади і тих, хто йшов за Ним.

Ми були свідками агонії, яка тривала впродовж шести годин. Розп’яття було особливістю римлян, жорстокістю найвищого класу. Смерть на хресті була для жертви приниженням, ганьбою та величезним стражданням, а водночас промовистою пересторогою для інших злочинців. Ісус ніколи не зробив нічого поганого, чинив лише добро, проте Його розіп’яли як звичайного злочинця. І назавжди закрили Йому уста, – так їм тоді видавалося.

Коли Вчитель помер, я підійшла до хреста і востаннє клякнула перед Ним. Моє серце аж розривалося від болю. Я дивилася, як Йосиф і Никодим забирають Його тіло, і пішла за ними, беручи участь у покладенні тіла до гробу. Ми робили це поспіхом, бо наближався шабат. Загорнули тіло в полотно, а вхід до гробу заставили величезним каменем. І відійшли…

Ми, жінки, вирішили купити пахощів і повернутися до гробу після шабату. Ми хотіли приготувати тіло до поховання. Цей шабат був найсумнішим днем у моєму житті. Що тепер буде, коли Ісуса вже нема? Його життя, яке давало нам стільки надії, любові та полегшення в стражданнях, жорстоко обірвали. Що далі? Майбутнє виглядало похмурим і нерадісним.

Жодна з нас не спала тієї ночі, отож, рано-вранці, коли ще було темно, ми взяли пахощі і пішли до гробу. Це мав бути наш останній прояв служіння Людині, в Яку ми вірили і за Якою прямували. Коли ми прийшли до гробу, то побачили, що камінь уже відсунений, а всередині порожньо. Там не було Ісуса! В гробі лежали лише полотна, в які ми загорнули Його тіло. І що це мало означати? Спочатку я подумала, що тіло вкрали. Але хто і навіщо мав би це зробити? Невже це була ще одна підступна ідея Ірода?

Я відразу побігла до міста. Оскільки я була наймолодшою, то легко випередила інших жінок. Відразу знайшла Петра.

– Він зник! Його забрали! – кричала я.

Ми разом побігли до гробу. Петро зазирнув досередини, похитав головою і повернувся до Єрусалиму. А я залишилася біля гробу. Я не знаю, навіщо зробила це. Може, я хотіла проявити свою відданість, бути близько біля Нього, просто сидіти і чекати? А на що чекати? Я й гадки не мала…

Я ридала як дурна. Врешті ще раз зазирнула до гробу. Й аж оніміла, коли побачила там двох чоловіків, одягнених у сніжно-білі одежі. Вони сиділи з обох боків кам’яної плити, на яку ми поклали тіло Господа. Тоді я ще не розуміла, що розмовляю з ангелами.

– Жінко, чому ти плачеш? – запитали вони.

– Забрали мого Господа, і не знаю, що з Ним зробили, – обережно відповіла я.

Краєм ока я помітила якийсь рух і повернулася. Я побачила чоловіка і чомусь подумала, що це садівник. О, він точно знатиме, що тут сталося.

– Пане, – звернулася я до нього, – якщо це ти переніс тіло Ісуса, то скажи мені, де ти його поклав, а я заберу.

Я подумала, що сама закінчу приготування тіла до поховання. Це мав бути останній доказ моєї любові. І чекаючи на відповідь, поглянула йому просто у вічі.

– Маріє! – чоловік звернувся до мене лагідним голосом.

– Раввуні! – вигукнула я.

Це був Він! Учитель! Чудотворець! Син Божий! Це був Він! Живий! Що за диво!

Я впала на коліна, простягнула руки й доторкнулася до Його стіп. Ви тільки подумайте… Він міг з’явитися перед Іродом, Понтієм або первосвящеником у Святині. Він міг спочатку об’явитися Своїм учням. А він об’явився мені – жінці, свідчення якої в ті часи не мало жодної цінності, – жінці, яку любов штовхнула під сам хрест, а потім і до гробу, – жінці, з якої Він вигнав сім демонів і яка тепер була цілком здорова, мала намір любити Його й служити довіку! Це велика честь – бути першою особою, яка побачила Його після воскресіння. Неймовірно! Він прийшов на світ в убогій родині, після народження явився пастирям, а після воскресіння – звичайній скромній жінці!

Я не вмію описати все те, що відчула цієї миті. Я була схвильована і щаслива.

Ісус промовив:

– Маріє, не затримуй Мене, бо Я мушу йти до Отця, але Я ще прийду!

Моє серце билося як шалене. Я віднайшла учнів і розповіла їм:

– Він живий! Я бачила Його! Я розмовляла з Ним!

Чи вони повірили мені? Анітрохи! Що ж, зате я знала, що Ісус живий, що Він воскрес. Упродовж решти свого життя я розповідала цю історію кожному, хто хотів її вислухати. Якщо така особа, як я, могла стати свідком Христа, то ви також можете ними бути.

Чого нас вчить історія Марії Магдалини?

Ісус знав про неї все – її минуле, теперішнє і величезний потенціал, який вона мала в собі, коли звільнилася від демонів. Магдалина стала Його ученицею і разом із Ним зносила страждання останніх днів Його життя.

Ісус знає абсолютно все і про наше життя. Коли наше життя видається порожнім, коли зникає надія – Він є. Навіть якщо інші нас підвели. Сьогодні Він кличе по імені і вас, і мене. Кінцевий результат зустрічі з Ним – це та радість, яку відчувала Марія. Ми також можемо її відчути.

Історія Марії Магдалини також показує нам, що Бог може зробити з людським життям. Марія очистилася і звільнилася з полону зла. Її мучили демони, а коли Христос звільнив її, вона стала Його вірною ученицею. Те саме може статися і з кожним із нас.

Лише погляньмо на те, що вона була в стані зробити для Ісуса та Божого Царства. Її життя було наповнене жертовністю, самопосвятою та турботою про інших. Марія Магдалина цінувала те, що для неї зробив Ісус, а її вдячність переродилася в конкретні вчинки.

Попередній запис

Марія, мати Ісуса

ГОТОВА, ЩОБ СТАТИ МАТІР'Ю СПАСИТЕЛЯ Діва Марія (фрагмент), Ель Греко Всякому авторові дуже важко писати про ... Читати далі

Наступний запис

Марія з Вифанії

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ НАВЧАТИСЯ Христос у Марфи і Марії, Генріх Семірадський У Новому Завіті ми ... Читати далі