«Ми проповідуємо Христа розп’ятого, для юдеїв спокуса, а для еллінів безумство, для самих же покликаних, юдеїв і еллінів, – Христа, Божу силу і Божу премудрість» (1Кор. 1:23-24).
Спершу повернімося до загальновідомих фактів. Однієї п’ятниці 31 року один чоловік був засуджений і страчений у Єрусалимі. Він помер на хресті і Його поховали на околиці міста. Ось «історична подія», якою її бачить світ.
Але те, що засвідчили Його учні, Його друзі міняє все: після трьох днів у гробі Він воскрес, повернувся до життя. Декілька разів з’являвся їм, сорок днів перебував поруч із ними, після «вознісся на небо». Через дві тисячі років ми, християни, за їх прикладом, проповідуємо те ж саме: той Ісус, Який помер на хресті, сьогодні є живий. Він – Бог, і сидить по правиці Отця. Він продовжує до нас промовляти, нас провадити, нас любити: для нас Він «Божа сила і Божа премудрість». Він пропонує нам піти за Ним і повірити в Нього, щоб бути по справжньому щасливими. Зрештою, саме тому ми збираємося навколо Нього, невидимого, але присутнього серед нас. Але те, що ми щойно сказали, було і досі залишається «спокусою» для декого, зокрема для юдеїв, і «безумством» для багатьох інших, «поган», як і дві тисячі років тому.
«Спокусою», бо юдеї чекали на визволителя, пророка, благословенного Господом на великого царя, який зміг би їх звільнити від римських поневолювачів і відновити могутність Ізраїля. Вони були приголомшені і «спокушені» тим Ісусом, Який не прийшов спасти їх від римлян, а стверджував, що хоче спасти їх від гріха і зла, тим Ісусом, Який проголосив себе Сином Божим. Для них це було справжнє святотатство, адже Ягве – єдиний Бог і не може мати сина.
«Безумством» для тодішніх поган і невіруючих сьогодення, які вважають нас, християн, безумними за те, що ми віримо у старомодні вигадки: Ісуса, правдивого Бога і правдиву людину. Вони нам співчувають, що ми потребуємо якогось Бога, на їхню думку, непотрібного, Який навіть не існує. Це справжнє безумство уявляти, що якась людина, що колись померла, воскресла і живе через дві тисячі років після Свого короткого перебування на землі.
Втім, уже вже казав апостол Павло у 25 вірші цього ж розділу, «бо й безумне Боже мудріше від людського, і немічне Боже сильніше від людського».
А ми ще йдемо далі у цьому парадоксі і безумстві, бо не тільки віримо, що Ісус живий, але ще й наважуємося прославляти хрест і навіть проголошувати його «преславним»!
А втім, хрест, за словами римського письменника Цицерона, «найбільш жорстоке і найбільш ганебне» знаряддя тортур, «призначене для бунтівників і рабів». Той хрест, який, здавалося б, означає кінець історії Ісуса, цієї надзвичайної людини, сповненої мудрості і любові, кінець усіх ілюзій, які Він пробудив Своїми вчинками і словами серед Своїх послідовників. Яким же було їх розчарування! «Ми ж сподівалися, що Він є Той, Хто має визволити Ізраїль» (Лк. 24:21), – жалілися учні, що йшли до Емаусу.
Та, однак, для християн хрест – «преславний»! Відбулася радикальна зміна цінностей: безчестя стало величчю, сором перетворився на гордість. Хрест можна назвати «преславним» тому, що через три дні Ісус воскрес: Він пройшов через смерть і переміг її, будучи воздвигнутим Отцем, щоб знову посісти Своє місце поруч із Ним.
Слава хреста, підтвердженого воскресінням, це:
- остаточна перемога любові над смертю;
- перемога смиренності, повної покори волі Отця;
- перемога того, хто до кінця дарував Себе самого, віддаючи Своє життя за кожного з нас;
- перемога вічного життя над плинністю часу, хворобою, стражданням і гріхом.
Ісус проголосив: «…І як Мойсей підніс змія в пустелі, так належить піднестися Синові Людському, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ін. 3:14-15). Це той хрест, який приносить спасення. І не тільки вибраному народові, а всім людям усіх часів: «І коли Я буду піднесений від землі, то всіх приверну до Себе» (Ін. 12:32). І нам також, людям сьогодення. Ось чому ми його величаємо.
Пам’ятаймо також, що на хресті Ісус «узяв на Себе недуги наші і поніс хвороби» (Мф. 8:17), даючи нам зцілення від душевних і тілесних хвороб.
Ісус погодився перетерпіти і взяти на себе минулі, теперішні і майбутні випробування всього людства: нас, наших близьких, а також випробування всіх людей усіх поколінь. Його не задовольняло спостерігати за ними здалеку, співчувати: Він глибоко пережив їх на власному досвіді, взяв їх на Свої плечі і жертвував їх на хресті.
Саме тому відтепер, через хрест і воскресіння, будь-яке страждання може набути сенсу, а не залишатися абсурдним; нового сенсу, духовного, який є «безумством» для багатьох. Якщо ми, своєю чергою, приймемо його, то справді зможемо у таємничий спосіб, завдяки нашим випробуванням, а не всупереч ним, приєднатися до Христової жертви на хресті, бути співтворцями Його діла спасіння світу.
Замість того, щоб бунтувати, ми можемо захотіти прийняти всі ці страждання, з якими зіштовхуємося від певного часу і які, можливо, надалі залишаються, попри наші молитви і докладені зусилля, щоб звільнитися від них. Що більше, ми можемо знайти силу тільки завдяки благодаті і волі, пожертвувати їх Христові за спасіння світу. Тоді вони перестануть бути абсурдними, непотрібними і ганебними.
Те, що нам пропонується пережити під час наших зустрічей, це щось набагато більше, ніж слова про віру, які ми отримуємо і які нас утішають; і навіть набагато більше, ніж зцілення, які стаються і про які ми говоримо. Преславний хрест відкриває нам зовсім іншу перспективу.
Той факт, що ми збираємося навколо хреста і Господа, допомагаючи одні одним повірити, означає також, що кожен із нас, мірою власних сил, бере участь у справі спасіння Агнця Божого. Ось великий і справжній задум Бога щодо наших зустрічей. Починаючи з хреста, перемога любові не слабне сьогодні в нашому житті, в житті наших близьких. Хоч ми й пережили зло і страждання, але вже були визволені через страсті і воскресіння Христа.
Отож, цілковито довірмося Ісусові, Який на Голгофі віддав усього Себе за кожного з нас. Дозвольмо хрестові пролити світло на наші питання, на наші сумніви і скорботи. Дозвольмо тому, який був «піднесений з землі» і хоче, Своєю чергою, піднести нас до Себе у вічній Божій славі, назавжди притягнути нас до Себе.
