Серед невіруючих існує думка про те, що християнство сприяє розвитку в людині рабської психології, обмежує свободу особистості і зупиняє її розвиток. Особливо такий погляд домінує на пострадянському просторі, де цілі десятиліття офіційна пропаганда зрощувала тезу “інтелектуальної ураженості та згасання релігії”.
Показово вже те, що сучасна філософія розрізняє два типи мислення: “релігійне” та “вільнодумне”. Саме існування в Церкві “свободи особистості” автоматично ставиться під сумнів. Опоненти християнства дивуються: про яку свободу може йти мова, коли повсякденний досвід красномовно доводить протилежне? Нав’язлива проповідь, нав’язлива турбота, нав’язані відносини і повчання та повне беззастережне підпорядкування лідерам. Погляд з боку частіше бачить нав’язані відносини, які призводять до вимушеного підпорядкування, тобто несвободу, де кожен змушений рахуватися з кимсь і нав’язувати іншим свою присутність. Багато хто сприймає віруючих як безособових роботів, яких використовують для того, щоб церковна машина працювала без перебоїв.
Такий стереотип перешкоджає проповіді Євангелія і повинен стати основною метою для руйнування. А що з цього приводу вчить церковна історія? Для невіруючого вона рясніє релігійними війнами, хрестовими походами та інквізицією, і не просто мовчить про свободу, але красномовно говорить про зворотне: пік знищення і переслідування іновірців та інакодумців припав саме на період панування церкви. А що «офіційна церковна ідеологія»? Вона пропонує людині такі принципи, як: «беззастережну слухняність», «рабство Бога», «упокорення», «покору владі», «непротивлення злу». Так яким же чином можуть співіснувати такі взаємно виключні поняття, як свобода і підпорядкування?
Поверхневий погляд на християнство може призвести до невірного висновку: ставши християнином, людина втрачає особисту свободу. Я вважаю, що свобода особистості або внутрішня свобода людини є невід’ємною частиною християнства. Тепер давайте заглянемо в Священне Писання і подивимося, що Біблія говорить нам про свободу.
Свобода особистості в сфері відносин з Богом
Основою вільної волі є свобода інформації, причому абсолютно повна. Оскільки приховування інформації є основним різновидом брехні, яку використовує диявол, дії Бога трохи відрізняються і «страждають» максимальною відвертістю та реалізмом. Він відкрито говорить навіть про те, що може відвернути нас від Нього. Господь не приховує намірів панувати над нами («Отже, покоріться Богові…» Як. 4:7), говорить про відповідальність перед Ним («Але ми знаємо, що закон, коли щось говорить, говорить до тих, хто під законом, тому всякі уста замикаються і весь світ стає винним перед Богом» Рим. 3:19), виразно показує Своє суверенне право давати і забирати життя не радячись з нами («…Душа, яка згрішає, та помре» Єз. 18:4). Про «християнські проблеми» і життєві труднощі Він попереджає нас заздалегідь, не обіцяючи золоті гори і молочні ріки з кисільними берегами: «…Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас; якщо Мого слова дотримувались, будуть дотримуватись і вашого» (Ін. 15.20).
Ще одним незаперечним фактором того, що Бог поважає нашу свободу, є метод Його керівництва. «Ти порадою Твоєю провадиш мене…» (Пс. 72:24) – каже Асаф, розкриваючи нам стиль керівництва Творця – повагу нашого світорозуміння та світогляду. Його веління ніколи не йдуть у розріз з нашими переконаннями: «Втім, чого ми досягли, так і повинні думати і за тим правилом жити» (Флп. 3:16). Біблія (інструкція до даного Ним життя) не дає конкретних приписів на всі випадки життя, тим самим, даючи людині свободу самому знаходити рішення, виходячи із загальних принципів.
Свобода особистості в стосунках з церквою
Церковні відносини є логічним продовженням взаємин людини з Богом, тому все сказане про свободу вище, поширюється і на відносини всередині Церкви. Відносини Людина-Бог, переходячи в площину людина-людина, не повинні втрачати якості. Головне – пам’ятати, що суть християнства – у дусі любові, а не в букві закону. Священне Писання недвозначно говорить нам про первісну присутність свободи в Церкві, а причиною її відсутності є негативні якості людського характеру – владолюбство і догоджання людям. Саме тут і слід шукати причину церковного конформізму.
Біблія радикально засуджує владолюбство, пропонуючи абсолютно нову систему владних взаємин: «…більший між вами хай буде як менший, а старший – як слуга» (Лк. 22:26). Авторитарне управління громадою також не вітається: «…а всі, покоряючись один одному, одягніться у смиренномудрість, бо Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (1Пет. 5:5). Обмеження свободи особистості в Церкві є наслідком порушення Христових заповідей. Ми часто змушені рахуватися з культурними та поведінковими стереотипами тієї чи іншої громади, того чи іншого часу чи країни. Ці стереотипи склалися під впливом різних чинників, часто вже давно перестали впливати на культуру самого суспільства. Тим не менш, вони продовжують превалювати в церковному суспільстві, обмежуючи свободу особистості на догоду «заповіді людської».
Автор: Олесь Білич
