Урок терпіння

«Носіть тягарі один одного і так здійсните закон Христа» (Гал. 6:2), – радить нам Біблія. Закон же Христовий полягає в наступній Божій заповіді: «Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного. З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13:34,35). Отже, у Посланні до Галатів апостол Павло радить любити, допомагати ближнім, «а найбільше ж своїм за вірою» (6:10).

Але носіння «тягаря» ближнього може полягати не лише в посильній допомозі, але в терпінні його «тягарів»: нестерпних звичок, поганого настрою, постійних скарг, політичних та релігійних переконань, некомпетентності, непрофесіоналізму та ін. Що поробиш, усі ми недосконалі, і особливо наші ближні, принаймні, так здається нам.

Ми ж у свою чергу повинні терпіти ближніх, намагатися приймати їх такими, якими вони є, бо зробити їх кращими в нас все рівно не вийде – це під силу лише Богові. Але ми в цьому можемо Йому допомогти, якщо явимо ближнім нелицемірний приклад християнського прощення, любові, а також певної покори та терпіння. Хочемо наголосити, що саме певної покори та терпіння, бо навіть Боже терпіння має свої межі: «Ти ж, Господи, щедрий і милостивий, довготерпеливий і многомилостивий і істинний» (Пс. 85:15), – бо якби терпіння Боже було безмежним, тоді не було сенсу вказувати, що Господь «довготерпеливий».

Але як пізнати межу свого терпіння? – «Вірний Бог, Який не попустить вам, щоб ви були спокушені більше, ніж можете, але разом із спокусою дасть і полегшення, щоб ви могли перенести» (1Кор. 10:13). Коли вже здається, що нашому терпінню приходить кінець, ми ясно відчуваємо, що доходимо до межі свого терпіння, Господь усе розставляє по своїх місцях і нам залишається лише вигукнути за апостолом Павлом: «О, глибино багатства, і премудрости, і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недослідимі путі Його!» (Рим. 11:33). А також отримати певний урок від конкретної житейської ситуації і трошки більше навчитися любити ближніх, адже «любов довготерпить» (1Кор. 13:4).

Що ж стосовно ближніх, які стали причиною випробовування нашого довготерпіння, нам залишається бути вдячними їм за те, що через них ми отримали від Бога цінний урок, тішитися за них, якщо вони змогли чомусь навчитися від нашого явлення нелицемірного прикладу християнського прощення, любові, покори та терпіння (якщо ж ні – це їх власні труднощі), а також дякувати Богу за ту любов, якою Він обдаровує нас: «Бо кого любить Господь, того карає і благоволить до того, як батько до сина свого» (Притч. 3:12), адже часто Господь «карає» нас, а точніше напоумляє, саме через ближніх.

Редакція сайту


Ваш коментар: