«Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста». Витягнути три цвяха з дерева було б дріб’язковим завданням для сина теслі. Близько тридцяти років Він працював у майстерні Йосифа і ось тепер знову виявився між деревом і цвяхом. Ісус міг за запахом визначити, з чого зроблений Його хрест – з буку, дуба чи каштана. Три цвяхи, глибоко загнані в білу деревину, – скільки таких цвяхів Він позабивав і повитягував! Він знав, як це зробити. Зробити таке «диво» було б дуже легко.
Натовп шаленів: «Зійди з хреста, самозванцю!» Згори Йому були добре видні їх обличчя, спотворені блюзнірськими кепкуваннями. Міцні, бронзові від загару руки. Відполіровані шоломи солдатів, що кидають жереб. Бачив Свою матір – маленьку пушинку, якій того вечора належало наодинці кидатися «провулками всесвіту».
Так, Він міг би зійти з хреста. Адже усе вже відбулося, і Він повернувся б до Отця без жалю. Для спасіння світу досить було б однієї сльози, пролитої Ним у саду, однієї краплі крові, що виступила з-під тернового вінця. Варто було лише сказати: «Це усе, що Я хочу», і не було б подорожі в похмуру темницю людства, убирання плоттю, яка тепер перетворилася на суцільну грудку болю. Він вже випив чашу, Його тілесні страждання не могли стати сильнішими, бо тіла вже не було; остання крапля крові покинула Його. Смерть принесла б тільки полегшення і нічого не додала б до жертви.
Він міг би зробити це диво досконало без зусиль. Зійшов би з хреста як сходами, а ангели негайно перетворили б зяючі рани на троянди, і на землю Він би ступив вже неушкодженим. Спустився б пагорбом у будинок Лазаря у Вифанії і того вечора ж, оточений ніжною турботою Його сестер, Він повідав би Марії дивні речі.
Це диво було потрібне, щоб змусити весь світ повірити в Нього. Зійди. Адже більше нічого не потрібно, і життя тисяч мучеників будуть врятовані…
Ми б обов’язково зійшли з хреста. Варто тільки подивитися на матір, і нас би вже нічого не утримало на ньому. І побігли б, залишаючи кривавий слід, до трону, який спорудили для нас тепер уже шанувальники, які з жахом усвідомили свою помилку.
Але Він не захотів здійснити це диво. Розіп’ятий на хресті знав, що, якби Він це зробив, при першому ж дотику Його ніг до землі усі інші чудеса, описані в Євангелії, втратили б силу. Паралітик знову виявився б прикутим до ліжка, у жінки поновилася б кровотеча, єрихонські сліпці знову занурилися б у пітьму, тіла десяти прокажених вкрилися б виразками, а Лазаря та інших назавжди поглинули б могили, з яких вони піднялися. Подібно до риб у несподівано висохлому морі, люди корчилися б у передсмертній агонії.
Нам цього не зрозуміти. Ми не віримо, що за життя заплачено життям, а останній подих вмираючого коштує більше, ніж блиск усіх зірок на небі. Але той, хто владний над життям, смертю і зірками, знав це, і губи, що запеклися, відповіли: «Ні».
Автор: Луїджі Сантучі
