Іродіада

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБИ ПОМСТИТИСЯ

Іродіада (фрагмент), Поль Деларош

Скажу відразу і відверто – це була погана жінка. А до того ще й беззаперечна й повноправна спадкоємиця Іродіанської династії, яку дехто вважає найбільш розбещеною царською династією в історії світу. Іродіада – це жіночий відповідник імені Ірод, яким називали єврейських царів у часи Христові.

Іродіада була донькою Аристобула, сина Ірода Великого, та чарівної Міріям з династії Асмонеїв. Так, це правда, що вона одружилася зі своїм дядьком. У цьому подружжі народилася Саломія, про яку вже йшлося. Коли Ірод Антипа відвідав Рим, то скористався гостинністю Филипа та його вродливої Іродіади. Врешті Іродіада розлучилася з Филипом і одружилася з Іродом, який також був для неї дядьком. За одним махом їй вдалося скоїти і перелюб, і кровозмішення. Через неї стратили Міріям та двох братів Ірода.

Євангеліє від Матвія 14:3-12; Євангеліє від Марка 6:14-28; Євангеліє від Луки 3:19-20

Її погляд…

Я походила з Іродіанської династії і, як і багатьох моїх предків, мене не цікавило, що інші думають про мене. Я була підступною, жорстокою і, безперечно, заслужила на те, щоби мене називали однією з найгірших жінок в історії. На щастя, я була красивою, і це мені неабияк допомагало. В усьому світі була лише одна жінка, яка могла конкурувати зі мною, якщо йдеться про вроду, – це Клеопатра. Я ненавиділа її всім серцем і якби могла, то власноруч задушила б її.

Я була дуже молода, коли одружилася зі своїм старим дядьком Филипом. Тоді я вважала, що це для мене чудова партія. Вам треба знати: вся наша родина, яка була залюблена в почесті й пишалася своїм становищем, вважала, що ніхто ззовні не достойний увійти в неї. Тому ми одружувалися лише з членами своєї родини. «Майно має залишатися в родині», – любили повторювати ми. Я швидко зрозуміла, що дядько Филип не був найліпшим коханцем. Яке розчарування… Небагато пороху залишилося в його порохівницях. Однак життя з царем мало свої переваги, отож мені доводилося якось витримувати зі стариганом.

Потім до нас дійшла звістка, що молодший брат Филипа разом зі своєю вродливою дружиною приїздять до Рима й ми матимемо за честь прийняти їх у себе. Мене це мало цікавило. Аж до часу, коли вони завітали до мого дому. Що ж, я не вірила своїм очам. Ірод пристойно виглядав. Він був молодший, симпатичніший і, що найважливіше, мав більшу владу, ніж старий дядько Филип. Ірод поглянув на мене своїми карими очима і звів брови: його маленька небога виросла і виглядала як богиня. Відразу було помітно, що я сподобалася йому.

«Час починати виставу», – це мій бойовий клич. А потім битва. Була лише одна незначна перешкода – красива, арабська царівна, його дружина. Коли Ірод побачив промінчик похоті в моїх очах, то розлучився з нею, а пізніше, після моєї намови, наказав стяти їй голову. Ото невдача для бідолахи! Ірод вкрав мене в брата і зробив своєю царицею. Може, це було не надто елегантно, але обійшлося без скандалу. Потім ми вирушили до Єрусалиму – Ірод і я, його нова цариця.

Я пишалася своїм вчинком – кровозмішення та перелюб за одним махом. Спокійно, спокійно! Це збочення не є більшим, ніж у сюжетах більшості ваших фільмів. Якщо хочете, розповім вам забавний родинний жарт. Отож, ім’я Ірод і його жіночий відповідник Іродіада походять від слова «героїчний». Нас постійно потішав цей жарт. Ми не були героїчні, ми були демонічні! І за кожної нагоди сміялися з цього!

Нам добре поводилося: мені, моїй солоденькій донечці й моєму чоловікові. Аж до того часу, як з’явився той дивак на ім’я Іван. Він відразу почав перешкоджати. Не повірите, але він харчувався хробаками, саранчею і медом, а замість одягу носив шкіри тварин. Він ніколи не голився, а його волосся завжди було скуйовджене. А ще в його очах був якийсь такий дивний блиск… Це був новий пророк. Послухати його приходили натовпи людей. Вони його любили, а я ніколи так і не зрозуміла – чому і за що.

Іван хрестив у багнистій ріці, навчаючи про гріх і покуту. Його чути було за кілометр. Він, напевно, міг би позмагатися з поліцейською сиреною. До нього не можна було ставитися легковажно, бо люди його любили і слухалися.

Найгірше в цьому всьому було те, що мій любий чоловік дуже ним зацікавився. Яке дивакувате захоплення! Ірод не завжди розумів його науки, але все одно любив його слухати. Зрештою, що це були за науки… Постійно одне й те саме про гріх, покуту й хрещення. Просто, але результативно. Настільки результативно, що почало викликати побоювання в царській родині. Іван легко міг налаштувати проти нас оті зголоднілі натовпи.

Наступне повчання Івана довело мене ледь не до сказу.

– Іроде, – сказав він, – ти огидний грішник! Ти живеш із дружиною свого брата, а це суперечить Божому законові та людській порядності. Ти і твоя дружина йдете шляхом, який веде прямісінько до пекла!

Ці нерозважливі слова могли позбавити мене гарного палацу та впливового чоловіка.

День за днем Іван проголошував свої тиради, а Ірод продовжував ним захоплюватися. Я мусила зупинити цей фарс. І то швидко! Я хотіла вбити Івана, але мені не вдавалося знайти убивцю. Правду кажучи, Ірод замкнув Івана у в’язниці тільки тому, що хотів врятувати його від мене.

Милий наївний Ірод дедалі більше зацікавлювався навчанням Івана і часто відвідував його в тюрмі. А той дивакуватий пророк все одно завжди і все зводив до мене і до нашого зв’язку. Моя лють зростала! Було зрозуміло, що незабаром Ірод буде змушений зробити вибір між мною і Іваном. Я його ненавиділа і планувала помсту… Як я хотіла його спекатися! Я з усієї душі хотіла позбавити його отієї запатланої голови, будь-якою ціною.

На жаль, Ірод якось аж ірраціонально боявся пророка і його влади. Він часто сварився зі мною, називаючи Івана справедливим чоловіком. Аж одного дня Ірод сказав:

– Я ліпше з приємністю слухав би щоденно Івана, аніж вислуховувати тебе.

Цими словами він лише долив оливи в вогонь. Ми вели жорстокі битви за Івана: я атакувала, а Ірод його захищав. Врешті я не витримала і вигукнула:

– Я вб’ю твого Івана Хрестителя, навіть якщо це буде остання справа, яку я зроблю в цьому житті!

От тільки як я мала це зробити? Потрібно було придумати досконалу пастку.

Наближався день народження Ірода. А в палаці уродини було прийнято святкувати помпезно. І ми вже розпочали приготування до найбільшої гулянки в році. Це мав бути вечір тільки для чоловіків, з великою кількістю алкоголю. І в цій чоловічій гулянці я бачила великий шанс. Все, Іван – труп. І нехай повернуться старі-добрі часи!

Я вже відчувала солодкий передсмак помсти! Я знала, що мені все вдасться. Я добре вивчила вподобання свого пристрасного чоловіка, і так складалося, що в мене в рукаві був козир: моя донька Саломія, дуже зваблива дівчина. Ця комбінація мала б спрацювати. Сучасні суди назвали б це спланованим убивством, але ми, династія Ірода, стояли понад законом. Ми були недоторкані. Нагода видавалася ідеальною.

Врешті настав той день, а мені вже було важко приховувати свою переможну посмішку. Я не мала наміру викликати підозри в Ірода. А от Саломії я розповіла про першу частину свого плану. Я одягнула її в напівпрозору сукню, яка чудово підкреслювала її принади. Ну… ви розумієте, про що я?

Потім припильнувала, щоб вона кілька разів повторила свій еротичний виступ. Нагадую вам – це був чоловічий вечір, вступ для жінок туди був заборонений. Алкоголь лився рікою, і наша державна еліта чудово розважалася. Якщо ви вважаєте, що це було невдале місце для молодої царівни, то маєте цілковиту рацію. Але мене це не цікавило. Я використала б кожного, тільки б знешкодити Івана – навіть мою невинну доньку. Ну що ж, можете поставити мені двійку з материнства.

Коли забава набрала обертів, я покликала Саломію. Кружляючи і коливаючи стегнами, вона вбігла на середину зали, стала навпроти вітчима і станцювала свій успіх. Вам потрібно знати, що в мої часи порядні дівчата не танцювали публічно. Однак ця нагода була того варта. Ефект був майже блискавичний. Треба було чути ті крики і свист. Я спостерігала за Іродом. Він зосереджено вдивлявся в Саломію, аж розчервонівся. Алкоголь також зробив своє. Саломія досягла бажаного результату. Зробила приємність своєму вітчиму. Він був захоплений і настільки щасливий, що захотів її щедро винагородити.

– Дорогенька, – пробелькотів, – проси що хочеш… що хочеш! Я серйозно… Можеш отримати все… навіть половину мого царства!

– Браво, дівчино! Саме це мені й було потрібне!

Саломія оглянулася і побігла до мене.

– Мамо, що мені попросити?

Розпалений натовп просив ще розваг, і коли вона повернулася на сцену з моїми вказівками, присутні думали, що вона продовжить танець. Усі замовкли. Момент був просто ідеальний. Саломія, моя кмітлива учениця, вміла вибрати відповідний момент.

– І що, мій скарбе? Що я маю тобі подарувати?

– Голову Івана Хрестителя на срібному полумиску!

Вбити Івана – це було замало. Я хотіла його зганьбити, аби весь світ запам’ятав собі, що зі мною не варто конфліктувати.

З натовпу, який раптом замовк, почувся здивований шепіт. Ірод оглядався довкола, він був ошелешений, і від страху аж зблід як стіна. Перш ніж він оговтався, Саломія рішуче повторила:

– Я хочу голову Івана Хрестителя! Негайно!

Я подумала, що це дуже мило з її боку. Мені було б достатньо публічної екзекуції завтра вранці, але Саломія зробила все ліпше, ніж я планувала. Яблуко від яблуні недалеко падає. Ми були добрим дуетом.

В Ірода не було виходу. На нього дивилися всі високопоставлені особи нашого суспільства. Я знала, що його пиха і бажання подобатися людям таки переможуть сумління. Вуста Ірода скривилися в болісній гримасі. Він потрапив у свою ж пастку. Мусив дотримати дане слово і вийти з честю із цією ситуації.

Зрозуміло, що це суперечило єврейському закону, який не дозволяв вбивати людину без судового процесу. Та хіба мене це цікавило? Чи Ірода? Аніскілечки! Врешті-решт, ми були володарями і стояли вище від закону.

Ірод послав за найліпшим катом у царстві, який використовував у своєму ремеслі найдовший меч, і наказав йому принести голову Івана. Очі всіх присутніх були втуплені у двері. Очікування не було довгим. Театральним жестом кат вручив Саломії полумисок із головою Івана. Чи я справді цього хотіла? Саме оцього? Широко відкриті очі нерухомо дивилися вперед, з волосся і бороди стікала кров. Багато хто зімлів, коли побачив, як кров з голови Івана ллється на землю.

Саломія взяла свій подарунок, на її обличчі була огида. Вона швидко віддала це мені, ніби цей полумисок обпікав їй руки. Я взяла свій трофей на коліна, вийняла п’ятнадцяти-сантиметрову шпильку зі свого волосся, відкрила вуста Івана і пробила нею язик, який наважувався критикувати мій стиль життя. Яке задоволення! Як солодко смакує помста!

Напевно, навіть не треба додавати, що це вже було закінченням забави. Саломія більше не танцювала. Зате свій танець помсти станцювала одна жорстока жінка.

Я залишила собі голову цього пророка як трофей і поставила в такому місці, де часто могла її роздивлятися. Учні Івана забрали обезголовлене тіло й поховали його.

Чи ця подія вплинула якось на мене? Не зовсім, принаймні не відразу, хоча мушу визнати, що до кінця життя мене мучили нічні жахіття. Саломія ніколи вже не оговталася. В неї почалася глибока депресія, вона навіть намагалися покінчити життя самогубством. Врешті-решт вона цілком збожеволіла, і ми були змушені замкнути її.

Якщо йдеться про Ірода, то почуття провини цілком пригнітило його. Він не пробачив мені цей злочин. Поводився як людина, яку мучить страх. Ночами не міг спати. З цим неможливо було впоратися. Коли почав навчати Ісус, Ірод був свято переконаний, що це Іван воскрес, аби мучити його.

Я й надалі залишалася дуже амбітною і чинила сильний тиск на Ірода. Нас настільки ненавиділи, що незабаром вигнали з Ізраїлю. Ми оселилися в Галії, на окраїні імперії. Це як заслання на Сибір.

Напевно, ви собі думаєте: «Вона повинна заплатити за це». Однак моя голова міцно трималася на плечах, і я померла своєю смертю. Я ніколи не покутувала, ніколи не жаліла за скоєне і до кінця своїх днів пишалася тим, наскільки підступно вбила Івана. Сподіваюся, що у вашому XXІ столітті мене й надалі згадують як найпідлішу, найзлочиннішу жінку в усій Біблії. Якщо десь знайдеться гірша від мене, то я з приємністю познайомлюся з нею.

У пеклі мене прийняли з відкритими обіймами. Усе моє життя було отруєне гнівом, ненавистю, образою, жорстокістю, нікчемністю, підлістю та прагненням помсти. Правду кажучи, я сама собі влаштувала пекло на землі.

Чого нас вчить історія Іродіади?

Почнімо з очевидних речей… Якщо хтось, наприклад, друг чи священик, напоумить нас у тому, що ми скоїли гріх, то не плануймо відразу кривавої помсти! Більшість із нас не вміє приймати критику. А якщо скоїмо якусь помилку, то вміймо зізнатися в цьому і змінити свою поведінку.

Бажання сподобатися іншим може звести нас на манівці. Ірод дав обітницю, бо йому сподобався танець його падчерки. І він дуже дорого заплатив за свої безрозсудні слова, адже вони призвели до смерті невинної людини.

Приборкаймо свій гнів, перш ніж він переродиться в прагнення помсти. Вона належить Богові.

Попередній запис

Рода

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ ЇЙ ПОВІРИЛИ Звільнення апостола Петра з темниці, Бартоломе Естебан Мурільйо Рода була служницею, ... Читати далі

Наступний запис

Марія, мати Ісуса

ГОТОВА, ЩОБ СТАТИ МАТІР'Ю СПАСИТЕЛЯ Діва Марія (фрагмент), Ель Греко Всякому авторові дуже важко писати про ... Читати далі