Рода

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ ЇЙ ПОВІРИЛИ

Звільнення апостола Петра з темниці, Бартоломе Естебан Мурільйо

Рода була служницею, невільницею; її грецьке ім’я означало «троянда». Вона служила у матері євангеліста Марка – Марії, багатої вдови, яка жила в Єрусалимі. Маріїн брат – Варнава походив з Кіпру, і можна припустити, що якийсь час його родина жила там. Цілком можливо, що саме він привіз Роду і віддав своїй сестрі для допомоги по господарству.

Оскільки Рода була невільницею, ми не можемо нічого сказати про її походження. Як бачимо, її обов’язок працювати не обмежувався сорока годинами на тиждень, оскільки події, описані в Євангелії, відбулися після опівночі. Що на це сказали б наші профспілки?

Діяння святих апостолів 12:1-19

Її погляд…

Я – служниця. У мої часи це звучало значно ліпше, ніж «невільниця», хоча означало майже те саме. Не треба мені співчувати; я потрапила до доброго дому. Тоді невільництво було звичайною річчю. Кожна багата родина мала бодай одного невільника. Я любила свою господиню. У її домі завжди вирувало життя, бо Марія була однією з найбагатших жінок у нашій новій Церкві й організовувала гостини для всіх потребуючих. Бути частиною цієї нової спільноти – це велика радість. Я брала участь у всіх спільних зустрічах разом із нашими гістьми. Гостинність та готовність Марії служити іншим зробили з нашого дому незвичайне місце.

Одним із моїх улюблених гостей був Петро, наш пастир, – він був сміливий і безпосередній, забавний і серйозний, галасливий і люблячий водночас. Я дуже любила, коли він приходив до нас на обід або просто порозмовляти чи поміркувати на тему Святого Писання, чи помолитися. Я любила його, а він завжди знаходив для мене добре слово.

Віднедавна до нас почали доходити тривожні звістки. Ірод заарештував Якова і наказав його стратити, щоб сподобатися євреям. Проте не зупинився на цьому, схопив також Петра і запроторив його до в’язниці. На свято Опрісноків він планував організувати видовище. А що робила Церква, коли Петро був у в’язниці? Ми всі зібралися на молитву й чували, просячи про його звільнення.

Тієї ночі в нашому домі відбувалася молитовна зустріч. Прийшло дуже багато людей. Я сиділа у своєму кутку і молилася разом з усіма. Здається, лише я почула делікатний стукіт у вхідні двері. Можливо тому, що саме до моїх обов’язків належало відчиняти двері гостям. Я швидко підбігла до дверей. Коли наставала ніч, ми не відчиняли дверей, якщо не були впевнені, хто за ними стоїть.

– Хто там? – запитала я.

– Це я, Петро.

Та не може бути! Петро ж був у в’язниці, але я була впевнена, що чую його голос. Я з радістю побігла розповісти про це всім зібраним. Від щастя я навіть забула відчинити йому двері. Я вбігла на саму середину кімнати, штовхаючи молільників, і вигукнула якнайрадісніше:

– Петро стоїть за дверима!

Чи вони прийняли цю звістку з радістю? Ні, бо мені ніхто не повірив. Вони молилися про звільнення Петра, але коли це трапилося, у них забракло віри.

Вони казали:

– Родо, ти, певно, збожеволіла! Це ж неможливо!

Вони образили мене. Здається, Лука не згадав про декілька деталей, коли описував цю історію. Усі зібрані кричали:

– Ти цілком обезуміла! Не роби з себе посміховиська!

Але я наполягала на своєму.

– Це він! Це Петро! Я чула його голос!

У мені закипали емоції. Чому ті люди, які моляться і наповнені святою вірою, не хочуть повірити?

– Родо, напевно, це його дух! А може навіть ангел! Але це не Петро! Не дурій! – відповідали вони мені.

На щастя, старий-добрий Петро не піддавався. Він гримав і гримав у двері, поки врешті всі це не почули. Ви, напевно, вже знаєте, що особливою терплячістю Петро ніколи не вирізнявся.

– Впустіть мене! – кричав він настільки голосно і стукав настільки сильно, що, здавалося, аж стіни задрижали.

Тепер вже всі повірили. Вони відчинили двері й стояли як вкопані, коли побачили Петра власною персоною. Та в них просто щелепи повідпадали! Вони молилися про його звільнення, а коли їхні молитви були вислухані, то не змогли в це повірити. Я розсміялася, коли побачила вирази їхніх облич.

Петро одним жестом руки наказав всім стихнути, а мені подарував велику посмішку. Потім він розповів найбільш захоплюючу історію, яку я тільки чула в своєму житті.

– Я спав між двома охоронцями, прикутий до них ланцюгами. Посеред ночі темниця наповнилася світлом, а мене штовхнула якась істота, яка промовила: «Збирайся, йдемо». Двері темниці відчинилися, а потім і брама. Ми вийшли разом на вулицю, і істота зникла. Спочатку я подумав, що мені це приверзлося, але потім зрозумів, що це Бог послав Свого ангела звільнити мене. І от я з вами!

Я подала Петрові кошерну воловину з рисом і овочами, бо він завжди був голодний. Він поспіхом їв і розповідав далі:

– Я не можу з вами залишитися. Мене, напевно, шукатимуть.

Потім він махнув рукою на прощання і зник у темряві, а ми почали велике подячне богослужіння. Ми прославляли Бога і дякували Йому за те, що відповів на наші молитви.

Наступного ранку всім охоронцям влаштували допит. Нікому ще не вдавалося втекти із в’язниці. Обшукували кожен завулок і всі наші помешкання, щоб знайти Петра, а за ним і слід захолов. Цар Ірод ледь не вмер від злості. Таким ми його ще ніколи не бачили. Він виглядав дурнем, бо звістка про те, що трапилося, швидко розійшлася містом.

Врешті пихатий цар Ірод постановив особисто вислухати допит охоронців, які не змогли пояснити зникнення Петра. Закінчилося все тим, що він зігнав свій гнів на цілому підрозділі – й під час публічної страти стяв голову шістнадцятьом чоловікам. Це було жахливо і дуже сумно.

Я знала, як насправді все було. І це знали члени Церкви. Ми рознесли звістку про могутнього Бога, Якому служили.

Ніколи не забуду тієї ночі, навіть коли буду зморшкуватою і немічною бабусею. Ця ніч змінила моє життя і надихнула вірою у величезну силу молитви.

Чого нас вчить історія Роди?

З багатьох уроків, які ми можемо отримати, аналізуючи цю історію, один особливо важливий. Це урок про сумніви. Чи ви колись намагалися впоратися зі сумнівами в духовній сфері? Сумніватися в чомусь – означає бути невпевненим і навіть не вірити, що це щось може трапитися.

Петро потрапив до в’язниці, а Церква молилася за його звільнення. Однак далі розповідь показує, що вірні молилися, сумніваючись в успішності своєї молитви. Це можна зрозуміти з їхньої реакції на звістку про те, що Петро стоїть за дверима. Вони звинувачували Роду в божевіллі, але це не змусило її замовчати, тож вони почали стверджувати, що це дух або ангел, але аж ніяк не Петро.

Бог відповів на їхні молитви, оскільки вірні продовжували молитися, попри сумніви. Було б значно гірше, якби через свої сумніви вони взагалі припинили молитися. Сумніви є набагато серйознішою проблемою, коли через них ми відмовляємося від молитви.

Попередній запис

Самарянка

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ СКУШТУВАТИ ЖИВОЇ ВОДИ Христос і Самарянка, Карл Генріх Блох Найкоротший шлях між ... Читати далі

Наступний запис

Іродіада

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБИ ПОМСТИТИСЯ Іродіада (фрагмент), Поль Деларош Скажу відразу і відверто - це була ... Читати далі