Того вечора Ісус з учнями мав їсти особливу вечерю на згадку про часи, коли Бог вивів ізраїльтян з Єгипту, із рабства.
Один чоловік у місті показав учням кімнату, де можна було приготувати вечерю. Та коли настав вечір і всі зібралися за столом, Ісус був мовчазним і замисленим. Він знав, що чинив усе за волею Небесного Отця і що дуже скоро повернеться до Нього. Знав також думки Юди.
Перед вечерею Ісус зняв Свій плащ, налив у миску води й почав омивати ноги кожному учневі й витирати їх рушником. Коли настала черга Петра, той відреагував, як завжди, емоційно:
«Господи, я не дозволю, щоб Ти мив мені ноги!»
«Зараз ти не розумієш, що Я роблю, але з часом зрозумієш, – відповів Ісус. – Якщо Я не омию тобі ніг, ти не зможеш називатися Моїм другом».
«Тоді мий їх, і мої руки, і голову!» – вигукнув Петро.
«Це зайве – ти вже чистий. Але не всі з вас тут чисті», – мовив Ісус. Ці слова спантеличили деяких учнів, а в Юдиній голові закарбувалися. Він відчув, що має якнайшвидше піти.
Ісус знову сів за стіл і пояснив учням, що так само, як Він мив їм ноги, як слуга, вони мають дбати про інших.
