Павло специфічним чином описує феномен внутрішнього свідчення. Він назвав мир Божий «суддею». Іншими словами, ми маємо у своєму житті особливого арбітра, що направляє нас.
«І нехай мир Божий панує у ваших серцях…» до Колосян 3:15
Мир Божий у наших серцях має керувати чи направляти нас. Мир Божий у наших серцях створений голосом Духа Святого, що промовляє до наших сердець. Коли ви не маєте такого миру, то остерігайтеся небезпеки. У грецькій мові слово «керувати» звучить як «брабео», що означає «бути арбітром», «бути третейським суддею», «скеровувати» та «управляти».
Бог використовує мир, аби скеровувати нас та управляти нами. Нагадую: «Якщо ви не маєте миру, не йдіть туди! Якщо ви не маєте миру щодо цієї людини – не одружуйтесь з нею». Мир – це суддя, якого ми маємо в середині нас! Коли суддя свистить у свисток, ми маємо зупинитися.
Саме суддя наказує нам «грати». І він подає нам знак, коли щось не так. Якщо ви навчитеся слідувати за миром у вашому серці, то матимете успіх у всіх своїх рішеннях.
Якось пізно ввечері мій друг, повертаючись із церкви, зупинив таксі. Пізніше він розповідав мені, що мав тоді жахливу пригоду. Він згадав, що ще коли сідав до машини, у нього появилося якесь тяжке відчуття. Він не мав миру. Зверніть увагу: «суддя миру» дув у свисток і казав йому: «Ні, не їдь!»
Друг розповів, що окрім водія в салоні була ще якась людина. Мій друг сів на заднє сидіння.
Десь посередині відстані додому водій почав їхати дуже повільно. Він вимкнув фари і став співати пісню «Веди мене ласкаве світло» (цю пісню в нас співають під час поховання). Виявилося, що водій був чаклуном і працював у передмісті столиці, Аккри. Поки вони їхали, водій і чоловік, що сидів поруч з ним сказали моєму приятелю: «Ми відвеземо тебе в одне місце».
Мій друг злякався. Вони з’їхали з шосе на запорошену пилом дорогу та в’їхали на кладовище. Коли вони там зупинились, моєму другові наказали вийти з машини. «Ти помреш», – сказали вони йому.
Мій друг пізніше розповідав мені: «Я знав, що то була моя остання година. Вони хотіли принести мене в жертву і використати частини мого тіла для ритуалів».
Він продовжував: «У ту мить, коли вони вже збирались принести мене в жертву, я став молитися, розуміючи, що на цій землі мені залишилось кілька хвилин».
Тоді водій машини сказав: «Якщо ти приєднаєшся до нашої групи чаклунів, я не стану тебе вбивати».
Друг зізнався мені: «Я погодився заради збереження свого життя».
Думаючи, що вони отримали нового члена секти, чоловіки сіли до машини та поїхали в передмістя. «Вони висадили мене на найближчому перехресті в центрі міста, – розповідав мій друг. – Коли я вийшов з машини, то сказав: «Якщо ви думаєте, що я колись приєднаюся до такої жорстокої групи, то ви мабуть, втратили свій розум. Сила Ісуса вища за будь-яку іншу силу».
Сказавши це, він побіг до найближчої групи людей. Водій не зміг переслідувати його, бо навколо було надто людно.
Бог спас мого друга від вірної смерті в руках ритуальних вбивць. Але Бог намагався скерувати його за допомогою судді, що зветься миром. Те відчуття занепокоєння, яке мій друг відчув, сідаючи до машини, було попередженням від Бога аби він зупинився.
У служінні нам необхідно мати відчуття миру щодо багатьох речей, які постають на нашому шляху. Іноді ми й не розуміємо, чому відчуваємо мир. Біблія називає це миром, що перевищує усяке розуміння.
