Чого Бог бажає для Своїх дітей? Я отримала відповідь на це питання від мами ще до того, як вона прийшла до Христа у свої 72 роки! Нам, її дев’яти дітям, завжди нелегко купувати їй подарунки. Живе вона досить скромно, переймаючись головним чином інтересами своєї постійно зростаючої сім’ї. Тому зазвичай ми даруємо те, що самі б хотіли мати в себе. Одного разу, напередодні свята, ми безпосередньо запитали маму, що б їй хотілося отримати в подарунок.
Вона відповіла: «Кожна мати найбільше бажає, щоб її діти жили щасливо і благополучно». Мені здається, що саме цього хоче Бог для Своїх дітей.
Незаміжня жінка, яка знає, що вона належить Христу, має набагато більше можливостей для подолання своїх проблем і спокус і перетворення їх на добро, ніж її невіруюча сестра. Адже в християнки є постійний доступ до «невичерпного Божественного джерела».
Якщо вона ще не навчилася користуватися безмежними Божими багатствами, треба почати прямо зараз.
Віддати себе Христу
Передусім, вона може розвинути дуже близькі взаємини з Христом, Спасителем, Другом і Господом. Одного разу один знайомий холостяк з презирством відізвався про католицьких черниць, які «ставляться до Ісуса як до замінника чоловіка». Він, вочевидь не зрозумів, що наша духовна суть настільки пов’язана із статевою, що часто їх важко відокремити одне від одного.
Не так давно, летівши з Риму в Мюнхен, я познайомилася з красивою і духовно багатою черницею. Я дізналася, що вона тридцять років пропрацювала місіонером і тепер нарешті повертається додому, у Німеччину. Звичайно, вона була щаслива! Крім того, було видно, що вона любить Христа і з радістю служила Йому навіть під час війни на Філіппінах, де їй довелося провести певний час у ворожому полоні. Ми поговорили про нашу віру в Ісуса і наше ходіння перед Ним. Потім вона показала мені просте золоте кільце, на внутрішній стороні якого було вигравійовано: «Повінчана з Христом». Проте в ній не було нічого, що могло б видати неврастенічку. Вона була на подив нормальною і щасливою людиною!
Подібно до неї нам не треба обмежувати свою любов до Ісуса Христа. У ній має бути не лише розумна повага і акт волі, але і непідробне почуття. Це основа усього життя, і я присвятила цьому цілий розділ.
Простягати руку дружби іншим
Господь добре знає, що нам потрібне і людське спілкування. «…Не добре бути чоловікові одному» (Бут. 2:18). Я маю на увазі не лише спілкування з подружнім партнером, але і з усіма друзями, яким потрібні ми і які потрібні нам. Жодна людина не може сама заповнити усі свої потреби. Навіть наш кращий друг, «ідеальний чоловік» або «ідеальна дружина» не в змозі цього зробити. Тому Бог посилає нам безліч різних людей, щоб допомогти задовольнити насущні потреби, які має кожна людина.
Один друг може задовольнити наші інтелектуальні потреби, але на емоційному рівні він залишається холодний. З другим ви весело проводите час, і іноді (але не постійно) вам потрібен його легкий дотик. Третій добре розуміє вас завдяки своїй здатності ставити себе на місце іншої людини, проте він або вона не може в потрібний момент викрити чи поправити.
Дружба не виникне, якщо ви просто сидітимете на дивані і упиватиметеся жалістю стосовно себе. Ми повинні йти до людей, розкривши назустріч ним своє серце. Соромливим спочатку буває важко це робити. Але така практика потрібна, оскільки вона показує нашу людяність. Зараз багато говорять про важливість розуміти, приймати чи любити себе. Але нам ніколи не вдасться дізнатися, хто ми такі, перебуваючи в соціальному вакуумі. Ми можемо усвідомити свою унікальну індивідуальність тільки в тісному спілкуванні з іншими особами.
Ми також не повинні забувати про членів нашої сім’ї. Незалежно від того, наскільки вони «жахливі», інших у нас немає! Будь-яке щастя буде неповним, поки нам не вдасться налагодити з ними добрі взаємини. Навіть якщо наші близькі спричинили нам багато страждань і ми хочемо залишити і забути їх, у нас нічого не вийде. Занадто багато що зв’язує наші життя, і ми не можемо вдавати, що вони не існують. Особливо Бог хоче, щоб ми налагодили добрі взаємини з батьками, незважаючи на різницю у віці, традиції і способи життя. Деяким з нас необхідно навчитися віддавати себе своїм сім’ям.
Радість спілкування з дітьми
Діти – це дивні істоти! Один з шанованих учителів, що жили в той час, коли Мартін Лютер був зовсім маленьким, йдучи вулицею, ніколи не дивився на дорослих. Але побачивши дитину він завжди шанобливо торкався капелюха. Учитель пояснював це так: «Я знаю, ким стали дорослі. Але хто знає, ким буде дитина?»
Якщо у вас є племінники і племінниці, радійте! (У нашій сім’ї їх 16). Я часто бачила, як зникала напруженість у взаєминах у сім’ї, коли незаміжня тітка приходила пограти і поспілкуватися з дітьми. Я згадую жінку, яка планувала свої вихідні так, щоб по черзі проводити час з дітьми своїх заміжніх сестер і одружених братів. Вона була твердо переконана, що тим самим служить Богові. І тепер, після 25 років її праць, ця сім’я проводить разом надзвичайно приємні і затишні сімейні зустрічі. Більше того, один за другим усі члени цієї сім’ї агностиків прийшли до Ісуса Христа. У неї не більше вільного часу, ніж у будь-якої іншої ділової жінки, але вона горить цим і виділяє час для відвідування і молитви за них.
Коли хтось періодично викликається доглянути за рухливими дітьми, батьки дістають можливість трохи відпочити. Це є прекрасним способом підтримувати добрі стосунки не лише із заміжніми сестрами та одруженими братами, але і з друзями, які перебувають у шлюбі. Такі контакти приносять користь дітям, і вони, як і батьки, починають більше цінувати один одного після такого «передиху».
Але якщо ми не щирі, діти досить проникливі, щоб це не помітити. Нещодавно я була у своїх друзів, коли з дитячого садку повернувся їх п’ятирічний син. Його мати запитала, чи сподобалася йому нова вихователька. Хлопчик відповів: «Вона весь час посміхається, але видно, що ми їй не подобаємося».
В якої тітки чи дорослого друга діти люблять залишатися ночувати? У тієї, яка завоювала репутацію веселої і цікавої людини, охоче читає і придумує різні історії, співає з ними пісні і планує цікаві заходи, завжди очікувані дітьми з прихованим диханням.
«Годувальниці»
Мені б дуже хотілося познайомитися з вчителькою Недільної школи з Оукланда. Якось я вечеряла з однією сімейною парою, коли в кімнату влетів їх шестирічний син Бенет, який щойно повернувся з церкви. Він відразу ж підбіг до батьків: «У вас є номер телефону Ісуса? Я хочу з Ним поговорити!» Було видно, що його вчителька, глибоко розуміючи дітей, змогла розповісти їм про Ісуса як про реальну і цікаву особу. Вона допомагала батькам у духовному вихованні Бенета.
Мені доводилося бачити подібних «годувальниць», які не мали своїх дітей, але віддавали себе іншим, особливо молодим людям, які потребують допомоги. Підлітки, які намагаються самоствердитися, бунтуючи проти своїх батьків, потребують поради і авторитету. Саме тому ми часто стикаємося з неймовірно популярними молодіжними служителями, душопікунами молодих людей і тими, хто працює із студентами. Якраз вони і заповнюють цей вакуум.
Самотні люди часто знаходять спільну мову з молодими людьми краще, ніж їх батьки, а якщо останні не є відродженими християнами, то вони стають духовно ближче юнакам і дівчатам. Таким чином, у нас є прекрасна можливість допомогти у вихованні підлітків. Бог може використовувати нас у найвідповідальніший момент їх життя.
Новозавітні апостоли часто з любов’ю називали членів тієї чи іншої помісної церкви «своїми дітьми». Саме так Павло ставився до Тимофія і Тита. Він був їх «годувальницею». Така людина має серйозно ставитися до своїх обов’язків. Вона перед Богом відповідає за зростання «своїх дітей» у вірі.
«Не пишу не для того, щоб вас осоромити, а наставляю на розум вас, як дітей моїх улюблених, бо хоч у вас тисячі наставників у Христі, та не багато отців; я родив вас у Христі Ісусі благовістям. Тому благаю вас: ставайте подібні мені, як я Христу. Для цього я послав до вас Тимофія, мого улюбленого і вірного в Господі сина, який нагадає вам про шляхи мої у Христі Ісусі, як я навчаю скрізь і в усякій церкві» (1Кор. 4:14-17).
