
Якби я зустрів зараз самого себе, тільки молодого, років, скажімо, сімнадцяти, ми навряд чи прийняли б один одного, хоча було б про що поговорити. Очевидно, що ми були б різними людьми. Головна відмінність між мною молодим і мною вже немолодим полягає в банальній відмінності між батьками і дітьми. Трохи незвично говорити про це, оскільки тільки кілька років тому я вважав себе дуже молодим. І ось нещодавно раптом помітив, що вісімнадцятирічні лякаються мене і поводяться неприродно і напружено в моїй присутності. Та і болячки, що з’явилися, і лисина на моїй голові змусили визнати, що я став іншою людиною. Ну або те, що світ навколо рішуче змінився, що, загалом, теж вірно. Я згадую те прекрасне відчуття молодого і сильного фізичного тіла, проте згадую і головні світоглядні і психологічні помилки, властиві тому «зеленому» віку. Зі своїми ілюзіями я розставався довго і болісно.
Перша ілюзія полягала у відчутті, що світ нескінченно величезний, майже нескінченний. Кожна нова хвилина, кожен поворот служили кроком у перспективу нескінченності, що відкривалася. Це було не просто відсутність досвіду – це була філософія. Мрії і думки малювали прекрасні емоційні картини майбутнього. Я любив слухати західну естрадну і поп-музику, навіть не розуміючи англійської: вона була естетичніше привабливіша, ніж вітчизняна. Життя здавалося мені величезним океаном, де така маленька рибка, як я, обов’язково знайде місце. Загалом, напевно, так воно і вийшло: я знайшов своє місце в океані життя, проте навіть океан обмежений. Усе в житті обмежене. Навіть наша планета з усіма її океанами і материками, біосферою і атмосферою. Тільки космос, напевно, нескінченний. Та і то навряд чи. Так само і соціальне життя людства з усіма національними і культурними відмінностями. Уважно придивившись до усього, починаєш розуміти, що усе навколо пізнавано, схоже одне на одне і нудне. Світ не безмежний, і відчуття цього в молодості мені було недоступне. Усе під сонцем, за винятком духовного життя, підкоряється низці відомих законів, і ми не можемо не коритися їм. Втім, навіть духовне життя, незалежне від матеріального життя, так само підкоряється своїм законам. Якби я усвідомлював цей факт у молодості, я заощадив би купу часу, не пробуючи те, що по суті своїй марне. З іншого боку, блаженне невідання в молодості давало мені силу і мотивацію для пізнання світу.
Друга помилка, яка логічно витікала з першої, полягала в тому, що я був упевнений: життя зможу прожити поза всякою залежністю від пов’язаних зі мною людей, а також уникнути не відповідних для мене дій або вибору, який мені нав’язує суспільство. У цьому нескінченному світі я сам собі пан. Зараз я розумію, що це вірно тільки у вузькому сенсі. Ми, власне, нічого із себе не являємо без суспільства навколо і без взаємодії з ним. Самотність і небажання визнавати цей факт сильно затримали мій розвиток. Люди не можуть існувати самі по собі, як самотні скелі. Треба шукати своє коло спілкування, розкривати себе людям і не боятися труднощів, які неминуче виникають у цьому процесі. Інакше в темряві самотності може розвинутися спотворена самооцінка: почуття своєї абсолютної унікальності, неприйняття з боку суспільства і т. ін. Не існує абсолютної незалежності і неповторності. Цей зв’язок з людьми або вбиває нас, або робить досконалішими, третього не дано. Це, врешті-решт, задум Божий: ми усі до єдиного йдемо життям у тісній зв’язці і з неї просто так не вистрибнеш. Поза сумнівом, з суспільством потрібно іноді боротися, але уникати його не варто: це марно. Треба навчитися приймати людей навколо і навіть любити їх – от чого «деспотичний» Бог хоче від людини
Наступна помилка молодої людини так само пов’язана з першими двома. Я був упевнений, що багато моїх вчинків залишаться без наслідків унаслідок нескінченно великого світу і мого небажання співпрацювати з суспільством. Тому я не утрудняв себе довгими міркуваннями, як вчинити. Зазвичай молода людина дає волю почуттям. Потім починає обмірковувати, що сталося. Я був не виключенням. Напевно, це було наслідком світогляду, в якому немає Бога: «Якщо немає Бога, то усе дозволено», згідно з однією відомою цитатою літературного класика. Власне, я розумів, що далеко не усе дозволено, проте совість моя не засуджувала мене за мої багато помилок молодості. Зараз, коли я стою перед будь-яким рішенням, то думаю про те, які будуть наслідки. Напевно, ставши подібним теоретиком, я перестав бути молодим. Стала б моя молодість нуднішою, якби я думав про наслідки? Напевно, так, якби я намагався лише пробитися в суспільстві. Досі маю стійку відразу до кар’єризму і лизоблюдства. Якби в молодості я мав чітку мету стати кращим, покращити суспільство і тим догодити Богу, то про жодну нудьгу б і не йшлося. Повну відсутність гальм у молодості, та і в усьому житті, найчастіше оспівують довбні, що не мають уявлення про душу. Окрім усіх моїх помилок, я все ж правильно припускав, що є щось окрім тільки наших тіл і їх потреб. Після усіх моїх помилок молодості я переконався, що є ще не досліджений мною духовний світ, в який ведуть лише одні двері – віра. І є люди навколо мене, яким потрібно робити щось добре, поки є можливість. Врешті-решт, це приємно. А помилки неминучі. Це один із законів у нашому світі. Нічого з цим не поробиш.

