Зазвичай тут ми глузуємо із самовпевненості науковців, які вважають, що знають все на світі, проте Господь через різні життєві обставини ставить їх у незручне становище, яке вони в черговий раз намагаються не помічати. Як, наприклад,
«Не типовий самець: через 7 років зоопарк визначився зі статтю свого гіпопотама
“Не він, а вона”, – зоопарк Тенодзі японського міста Осака підтвердив, що протягом 7 років помилявся щодо статі свого бегемота. Стать 12-річної тварини встановили за допомогою ДНК-тесту. Але спершу доглядачі зоопарку помітили, що Ген Чан не демонструє типової для самця гіпопотама поведінки.
5-річну тварину привезли до японського зоопарку з Мексики у 2017 році. У митних документах було зазначено, що то хлопчик.
Оскільки на той момент Ген був ще зовсім маленьким, співробітники зоопарку не перевіряли ще раз цю інформацію і всі ці роки в зоопарку ставилися до нього як до особини чоловічої статі. Але все змінилося, коли Ген Чан підріс.
Співробітники зоопарку не змогли побачити чоловічі репродуктивні органи гіпопотама та звернули увагу на його дивну для самців поведінку. Зокрема тварина ніяк не намагалась привернути увагу самок і не мітила територію.
Тоді було прийнято рішення провести ДНК-тест. Він і показав, що Ген насправді не хлопчик, а дівчинка. У зоопарку пообіцяли, що більше не припустяться подібних помилок. Там також зазначили, що перейменовувати гіпопотами не будуть» (джерело)
Ну і як, скажіть, після цього ставитися до таких науковців? А багато з них вважають віруючих дуже недалекими людьми, і це ще в кращому випадку… Але, звісно, у світі науки є люди, які заслуговують на похвалу та шанобливе ставлення не тільки за корисні викриття, але і за постійність та завзятість у роботі. У таких людей є дійсно в чому повчитися. Саме до такої категорії людей треба віднести героїв наступної новини:
«Найтриваліший експеримент у світі триває 100 років: за ним можна спостерігати
У Квінслендському університеті (Австралія) вже майже 100 років триває найтриваліший експеримент у світі. Він триває так довго, що перші так звані хранителі експерименту не змогли дочекатися результатів і вже померли.
Найдовгостроковіший експеримент у світі розпочав ще 1927 року фізик Томас Парнелл. Експеримент був задуманий як демонстрація поведінки високов’язких речовин. Суть полягає в тому, що можна показати, як деякі, здавалося б, тверді речовини насправді є рідиною з дуже високою в’язкістю.
Так Парнелл узяв смолу, яка є залишком від перегонки кам’яновугільної смоли, і помістив її в герметичну скляну лійку, а потім зачекав 3 роки, доки смола не набула форми ємності.
У 1930 році Парнелл відкрив дно лійки для того, щоб високов’язка рідина почала повільно витікати. Відомо, що така смола тече дуже повільно, адже одна крапля може з’явитися лише через кілька років. Дійсно, перша крапля впала лише через 8 років, а ще 5 впали протягом наступних 40 років.
Експеримент триває майже 100 років, і ним керували кілька різних так званих хранителів. Парнелл і його наступник Джон Мейнстон померли, так і не побачивши, як уся смола витекла. Свідком падіння 9-ї краплі 2014 року став уже фізик Ендрю Вайт, який є хранителем експерименту. Це поки що остання на сьогодні крапля, що впала» (джерело).
Не будемо тут міркувати з приводу того, наскільки велика практична користь цього експерименту, проте треба віддати належне терпінню і витримці науковців: мало б хто зважився на подібний експеримент, наперед знаючи, що не дочекається власне результатів цього експерименту… Хоча чесно кажучи, це саме можна сказати про нашу віру, адже «тепер ми бачимо ніби у тьмяному дзеркалі, тоді ж віч-на-віч; тепер я знаю частинно, а тоді пізнаю, подібно як і я пізнаний» (1Кор. 13:12). Так що в певній мірі, всі вірні – науковці. З чим Вас і вітаємо.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Всі ми науковці