«Дослідження життя сучасної церкви усе більш переконують нас у тому, що однією з причин зниження ефективності євангелізації стає «культ комфорту». Ми любимо комфорт. І нам зовсім не подобаються люди або дії, які спричиняють нам дискомфорт і занепокоєння. Ефективна проповідь Євангелія завжди вселяє людям занепокоєння. Вона вторгається в наш влаштований побут і розпорядок дня, розбурхує усередині нас почуття обов’язку, яке вщент руйнує ледаче самовдоволення. Вона забирає наші сили, час і здібності. Вона вимагає, щоб на безперечно перше місце в ієрархії цінностей і прихильностей ми поставили саме її, інакше ми упустимо це назавжди. Тому шанувальники «культу комфорту не люблять істинної проповіді Євангелія».
Св. Павло був позбавлений рабства речей. Послухайте, що сказав про нього Теодор Сайлер: «Павло був благородним прикладом для кожного новонаверненого. У розпалі конфлікту він вигукнув, «поневолюю тіло моє». Буквальне значення цього грецького виразу зводиться до наступного: «я підбив собі око, я завдав йому нищівних ударів». Кожен удар робив душу сильніше. Як може християнин йти вперед, до небес, якщо він розслаблений розкішшю, або обтяжений гонитвою за доходом або руками і ногами загруз у залежності від моди? Мій друже, ти біжиш за небесним, нетлінним вінцем, тому відклади убік увесь свій земний вантаж і біжи, щоб перемогти!»
Джеймс Хадсон Тейлор отримавши видіння, у послуху повів звичайних місіонерів углиб території Китаю, щоб привести мільйони китайців до Христа. Він зробив це, відмовившись від того, що багато хто тепер називає «насущними потребами життя». Хадсон Тейлор писав: «Давайте життєві зручності цінуватимемо менше, а людські душі – більше. Ісус повернеться, і дуже скоро! Чи знайде Він на землі людей, які виконують Його останнє доручення?»
Ч.Т. Стад віддав свій спадок, що обчислювався величезною сумою, на розвиток християнських місіонерських організацій. Він жив простим життям в Англії, у Китаї і Індії. Останні двадцять років він провів в Африці, і після нього залишилося дуже мало особистих речей. Він викривав лицемірство багатьох християн, які кажуть, але не роблять. Він сказав: «Ми повинні йти і проповідувати Христа. У нас є люди, кошти і засоби. Транспорт, електрика і прогрес зробили доступними подорожі через гори і моря. Бог широко розкрив двері світу для нас. Ми молимося і проповідуємо; ми схиляємо коліна; ми отримуємо; ми проводимо святе причастя страстей Христових; ми урочисто проголошуємо символ віри; ми усі, кожен з нас, оптимісти; ми кричимо: «Воїни Христові, сміливо в бій йдемо» – але що потім? А потім ми шепочемо: «Благаю Тебе, Боже, позбав мене від цього». Які ж ми після цього славні лицеміри!»
Такого роду люди ставляться до «речей» дуже легко. Гофорт, що служив у Китаї місіонером, отримав від дружини звістку про те, що усі їх пожитки і весільні подарунки згоріли. У відповідь він сказав: «Врешті-решт, Розо, це просто речі». «Про горнє помишляйте, а не про земне» (Кол. 3:2).
Ось так. Чи можемо ми сказати: «Це просто речі». Чи хочемо ми звільнитися від земних прихильностей?
«Бо хто хоче зберегти свою душу, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її» (Лк. 9:24)
Прибічники помилкових ідеологій часто готові пожертвувати заради своєї ідеї і зробити те, що ми відмовляємося зробити для Христа. Як нам має бути соромно! Прочитайте одне вражаюче свідоцтво від імені комуністів, яке було опубліковано в «Євангельському Християнинові».
«Євангеліє – набагато потужніша зброя для оновлення суспільства, ніж наша марксистська філософія, але, проте, саме ми завдамо вам остаточної поразки. Нас небагато, а вас, християн, мільйони. Але якщо ви згадаєте історію Гедеона і його трьохсот воїнів, ви зрозумієте, що я правий» (див. Суд. 7).
«Ми, комуністи, не граємося словами. Ми – реалісти, і ми рішуче налаштовані досягнути своєї мети. Ми знаємо, як використовувати наявні в нас можливості. Зі своїх заробітків і прибутків ми беремо для себе тільки найнеобхідніше, тоді як усе інше ми скеровуємо на пропаганду наших ідей. Увесь свій вільний час ми також присвячуємо пропаганді, як і частину своїх відпусток і свят. А ви приділяєте поширенню Христового Євангелія тільки малу частину часу і навряд чи скількись грошей. Як люди зможуть повірити в цінності вашого Євангелія, якщо ви не готові пожертвувати заради нього ні часом, ні грошима?»
«Повірте мені, у цій битві виграємо саме ми, бо ми віримо в наше комуністичне послання і готові пожертвувати усім, навіть власним життям заради того, щоб восторжествувала соціальна справедливість. А ви боїтеся забруднити свої руки».
І, нарешті, дорогі друзі, давайте підведемо підсумки. Життя заради речей стає рабством. Жоден з народжених згори віруючих не здатен процвітати і одночасно потурати своїм прагненням до отримання речей. У сучасних церквах нам абсолютно необхідно розворушити наші комфортні гніздечка. Єдиний шлях до свободи заради завоювання душ грішних людей лежить через жертовність і просте життя. Чи готові ми бути як Мойсей, який «вірою залишив …Єгипет, не побоявшись царського гніву, бо він, мовби бачачи Невидимого, був твердий»? (Євр. 11:27)
«Не збирайте собі скарбів на землі, де черв і тля точать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть» (Мф. 6:19-20).
Чи готові ви покинути Єгипет за всяку ціну?
