І зростив ГОСПОДЬ Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і ДЕРЕВО ПІЗНАННЯ ДОБРА І ЗЛА. Буття 2:9
Апостол Павло – один з найкращих прикладів служителя, який спромігся слідувати за Господом. Павло залишався сповненим сил до кінця, а помазання ніколи не полишало його. Аж до кінця свого служіння він жив під Божим керівництвом.
Коли людина слідує за Господом, може здаватися, що вона наївна, не дотримується існуючого порядку.
Мені це зрозуміло, тому що слідування за Богом – це не те саме, що й виконувати чіткі правила; Бог – не правило й не комп’ютерна програма!
Павло отримував різні настанови від Господа. Одного разу він сказав, що навчився від Бога бути ситим та жити в достатку. Іншими словами, він радів забезпеченню і благословенням. Одразу ж він говорить, що навчився від Господа бідувати та терпіти голод.
Умію я й бути в упокоренні, умію бути й у достатку. Я ПРИВЧИВСЯ[1] до всього й у всім: насищатися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі. До филип’ян 4:12
Обидві настанови були від Бога. Нічого доброго немає в тому, щоб бути в нестачі. Дерево добра і зла завжди вестиме нас подалі від зубожіння. Однак такою була Божа воля і керівництво для Павла. Іншим разом він отримав абсолютно протилежну настанову від Господа.
Двадцятиодноденний піст
Якби я чітко дотримувався власних традицій, то пропустив би деякі найважливіші події свого служіння. Двадцять один день посту – такою була традиція в нашій церкві. Я не міг уявити, як прожити прийдешній рік без цього щорічного посту.
Я роками виконував його, однак згодом одного разу я отримав своє найперше запрошення послужити в Південній Америці саме в той період, на який випадав двадцятиодноденний піст.
Я вирішив не їхати в цю поїздку, бо тепер мій захист і підтримка залежали від цього посту на початку року (а не від Бога). Я мав більше віри в двадцятиодноденний піст, аніж у Бога.
Після багаторічного служіння Господу я знав, що шлях до успіху та ефективності знаходиться в правилі двадцатиодноденного посту на початку кожного року. Я знав правило, яке б підтримувало мене, і я задумав не відходити від нього.
Одним словом, я врешті порушив свою добру традицію і поїхав до Південної Америки замість постування протягом двадцяти одного дня з церквою. У тій подорожі всі двері південноамериканських країн відкрились навстіж. У мене раптово з’явилося приготоване Богом служіння в іспаномовному світі Латинської Америки.
Як і Павло, я отримав настанову зробити щось таке, що цілком суперечило тому, що я робив раніше. Павлові було наказано насичуватися, а іншим разом йому було наказано терпіти голод. Тільки виконуючи оці, на вигляд, протилежні, настанови, він був здатний залишатися близько до Господа. Як бачите, саме в цей момент ми можемо відійти від Бога.
Відмовившись від двадцятиодноденного посту і послухавшись Господа, я перейшов на інший рівень свого служіння і опинився в таких країнах, як Аргентина, Болівія, Мексика, Парагвай, Колумбія тощо.
Не уявляю, як інакше міг би я побувати в цих місцях, мешкаючи та працюючи в Аккрі, у районі Корле-Гонне. Під час тієї самої вирішальної поїздки я побачив усі чудеса, які коли-небудь мріяв побачити! Я навіть бачив першу воскреслу з мертвих людину в моєму служінні. Сам Господь відкрив двері, а я ледь не пропустив це через дерево пізнання добра і зла. Я знав, що було добрим і правильним, і був не готовий й далі слухати Бога. У мене було своє дерево.
Павле, прямуй до в’язниці!
І прийшов він до нас, і взяв пояса Павлового, та й зв’язав свої руки та ноги й сказав: ДУХ СВЯТИЙ ТАК ЗВІЩАЄ: ОТАК ЗВ’ЯЖУТЬ В ЄРУСАЛИМІ ЮДЕЇ ТОГО МУЖА, що цей пояс його, і видадуть в руки поган… Як почули ж оце, то благали ми та тамтешні Павла, щоб до Єрусалиму не йшов. А Павло відповів: Що робите ви, плачучи та серце мені розриваючи? Бо за Ім’я Господа Ісуса Я ГОТОВИЙ НЕ ТІЛЬКИ ЗВЯЗАНИМ БУТИ, А Й ПОМЕРТИ в Єрусалимі! Дії 21:11-13
Сьогодні більшість служителів вважали б за прокляття потрапити до в’язниці. У нашому суспільстві гіршого місця не існує. Фактично, направити нас у в’язницю майже неможливо. Ми б зробили усе, щоб уникнути ув’язнення.
Але це не про Павла. Він заявив: «Я готовий піти до ув’язнення в Єрусалимі». Він знав, що, коли потрапить до Єрусалима, то не зупиниться в готелі Sheraton, а опиниться за ґратами. Хоча в’язниця – справа зла, Павло пішов туди і прийняв це, тому що саме цього хотів Бог.
Бог може захотіти, щоб ви зробили те, що до цього часу вважали злим, поганим чи неправильним!
Цікаво зазначити, що Павло написав більшість своїх листів, перебуваючи за ґратами. За дві тисячі років після смерті Павла церкви, які він заснував, більше не існують. Однак листи, які він написав, будучи ув’язненим, читають знову і знову. Цілком очевидно, що, тільки врешті потрапивши за ґрати, він почав приносити вічний плід.
Добре подорожувати, проповідуючи та засновуючи церкви. Ми б краще обрали це, аніж опинитися у в’язниці. Але Бог хотів, щоб Павло припинив засновувати церкви і попрямував до в’язниці, щоб звідти свідкувати про Христа.
Браття, мудрість Божу не можна порівняти з деревом пізнання добра і зла. Усе знання знаходиться в Бозі, проте не всі знання знаходяться в дереві добра і зла. «В Якому всі скарби премудрости й пізнання заховані» (до колосян 2:3).
Петро сперечається з Богом
Апостол Петро виріс, пізнавши, що було правильним, а що ні. Як посвячений юдей, Петро ніколи б не їв певних тварин. Згідно своїй єврейській традиції, Петро не мав би нічого спільного з язичниками.
Але Бог хотів донести Благу Звістку за межі юдеїв. Йому потрібна була посудина, яка б слухалася Його і відкинула усі набуті знання про хороше і погане.
Петро побачив сон.
А наступного дня, як у дорозі були вони та наближались до міста, Петро вийшов на горницю, щоб помолитись, о годині десь шостій. І став він голодний, і їсти схотів. Як йому ж готували, захоплення на нього найшло, і бачить він небо відкрите, і якуюсь посудину, що сходила, немов простирало велике, яка, за чотири кінці прив’язана, спускалась додолу. У ній же знаходились чотириногі всілякі, і земне гаддя, і небесні пташки.
І голос почувся до нього: Устань, заколи, Петре, і їж! А Петро відказав: Жадним способом, Господи, бо ніколи не їв я нічого огидного чи то нечистого!
І знов голос удруге до нього: Що від Бога очищене, не вважай за огидне того!І це сталося тричі, і посудина знов була взята на небо. Дії 10:9-16
Петро тепер сперечався з Господом, бо знав, що правильно, а що ні. Адже Бог не міг сказати йому зробити щось неправильне.
Як же легко ми стаємо непіддатливими і закостенілими після кількох років служіння Богові! Якби не благодать Божа та Його милість, ми б усі загинули, спокусившись через самоправедність.
[1] В англ. КJV: «навчений». – Прим. пер.
