На сьогоднішній день склалася доволі цікава і парадоксальна ситуація: багато країн і державних діячів закликають Україну та Ізраїль до мирних перемовин з їх агресорами. Зауважте, закликають до перемовин не тих, хто розв’язав агресію, тобто, хто може її припинити будь-якої миті, а тих, хто власне став жертвою цієї агресії. Можна сказати, ідіотизм сотого рівня, але в цих закликах є ніби і «логічне» пояснення: агресори, а це фашистська росія і палестинські терористичні організації, не проявляють жодної зацікавленості в мирних перемовинах і через те до них не звертаються з цього приводу. Тобто такі собі «миротворці» закликають зовсім не до миру, до чого мають закликати справжні миротворці, а до капітуляції жертв агресії з їх подальшим геноцидом.
Але годі з політичними «миротворцями», краще поговоримо про «миротворців» побутових, які намагаються вирішити чи то колективні, чи то суспільні, чи то сімейні сварки таким же чином: шляхом найменшого спротиву, тобто не усуненням причин сварки, а намаганням зам’яти, приховати її. Ще гірше – намаганням звинуватити, змусити взяти на себе провину невинну сторону. Так, у конфлікті часто бувають винними обидві сторони, але завжди є сторона, яка розпочала цей конфлікт: чи то в колективі, чи то в суспільстві, чи то в сім’ї. І справжній миротворець має для початку з’ясувати: хто саме розпочав сварку? Інакше все зведеться лише до притишення сварки, яка згодом може розпалитися з більшою силою.
Так, з’ясування всіх обставин будь-якої сварки явище не дуже приємне, а деколи і небезпечне, адже миротворець сам може стати жертвою агресії. Але нічого з цим не поробиш, адже недаремно сказано в Біблії: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мф. 5:9), – а це, ясна річ, має свою ціну. Деколи доволі високу, зокрема і таку: «Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне» (Мф. 5:10), і часто «гнати» миротворця починають всі сторони конфлікту. Але правда, все ж таки, головніша. От лише мало хто готовий платити таку ціну і тому вдається до вдаваного миротворства, про що йшла мова на початку допису.
Ясна річ, що такі люди не можуть бути названі «синами Божими», швидше, синами прокляття, адже «горе тим, які зло називають добром, і добро – злом, пітьму вважають світлом, і світло – пітьмою, гірке вважають солодким, і солодке – гірким! Горе тим, які мудрі у своїх очах і розумні перед самими собою!» (Іс. 5:20,21). Погодьтесь, вказана біблійна характеристика часом якнайкраще підходить для вдаваних «миротворців», які своїми діями лише подовжують сварки та усілякі конфлікти.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Справжні та вдавані миротворці