Діла плотські можуть приймати різні форми. Часто вони явні і непривабливі для людей з релігійними поглядами. Ось деякі типові приклади: сексуальна нечистота або аморальність; вульгарна мова; нездержливість в їжі або питві; особисті амбіції; неконтрольована злість або інші злі схильності. Що робить легалізм особливо небезпечним, це те, що він часто проявляється в щирих, посвячених Богу чоловіках і жінках, які навряд чи попадуться в пастку цих явних плотських гріхів. Проте кінцеві результати легалізму так само смертоносні, як інші, менш «пристойні» гріхи. Улюблений прийом сатани – перемикати увагу християн на легалізм, особливо тих, які інакше можуть стати серйозною загрозою для його царства.
Для мене особисто аналіз галатійської проблеми не є просто вправою в абстрактній теології. Навпаки, усе це дуже реально і дуже болюче. У 1970 році в місті Форт-Лоудердейл я опинився в невеликій групі служителів з різних церков, яких Бог об’єднав разом абсолютно незалежним і надприродним чином. Ніхто з нас не припускав, що станеться з нами, ніхто з нас не знав того, що Бог бажає зробити. Поза всяким сумнівом, якби ми продовжували сподіватися на Святого Духа, Який виявив ініціативу в наших взаєминах, Він би поступово відкрив Свою мету для нас. Але ми не пішли цим шляхом.
Дуже скоро, і непомітно для нас, різні ознаки «синдрому» третього розділу Послання до Галатів почали проявляти себе. Наші рішення і дії більше не виходили від Святого Духа, але стали ґрунтуватися на ретельно продуманій системі правил і концепцій. Ми продовжували визнавати Святого Духа, але лише настільки, наскільки клієнт ресторану визнає офіціанта. Якщо ми відчували, що ми чогось потребуємо, то могли коротко звернутися до Нього. Але більшу частину часу ми сподівалися на наші власні методи і плани.
Озираючись назад, я тепер розумію, що справа, почата серед нас Святим Духом, стала серйозною небезпекою для сатани. У результаті він удався до тактики, так успішно застосованої в Галатії і в незліченній кількості інших ситуацій упродовж усієї наступної історії Церкви. Було зроблено два визначальні кроки. По-перше, він прибрав Хрест з центру нашого життя і служіння. По-друге, він позбавив Ісуса місця «вище за все» (Еф. 1:22,23) у наших діях і взаєминах. У результаті неминучого процесу ми скотилися до стану звичайної релігійної організації, діючої на рівні природних причин і здібностей.
Парадоксально, що головною причиною наших проблем був той самий факт, що ми дійсно мали надприродний початок. Як і галати, ми «почали Духом». Із самого початку там не було простого або безболісного маршруту, слідуючи яким, ми могли стати просто ще однією релігійною організацією, яка діє на природному рівні і займає своє місце в низці незліченних подібних груп у християнському світі. Як Павло вказав галатам, почате Святим Духом ніколи не зможе прийти до завершення за допомогою людської плоті.
Не минуло багато часу, як ми зіткнулися з дією прокляття, яке ми накликали на себе. Його прояви характерні для інших подібних рухів у Церковній історії. Особисті взаємини були зіпсовані; зібрання були розділені і розсіяні; багатообіцяючі служіння були або припинені, або відхилилися від Божої мети; ентузіазм християн, що було виник, був зруйнований і поступився місцем розчаруванню і незадоволенню. Багато хто залишив свою віру. Якби ми повинні були дати ім’я усьому, що відбувається, ми б назвали це «Іхавод», сказавши: «Відійшла слава» (1Цар. 4:21).
Результат усієї релігійної активності, яка не була розпочата і не була скерована Святим Духом, у Посланні до Євреїв 6:1 виражений фразою – «мертві діла». Засіб зцілення від цього дається в цьому ж вірші – покаяння. Для мене особисто це стало дуже реальним. Я не міг звинувачувати інших, я мав прийняти відповідальність за те, у що я був залучений. Понад усе, я розумів, що засмучував Святого Духа і нехтував Ним.
Я побачив, що маю сповідувати мої гріхи Богові і довіритися Його прощенню і відновленню. Таке було особисте рішення, яке тільки я міг зробити. Я не міг зробити його замість інших, але якби я міг знайти шлях, що веде до відновлення, тоді ті, хто бачить свою нужду в ньому, могли б піти цим шляхом. У 1983 році я покаявся і зробив перерву.
У Своїй милості Бог показав мені крок за кроком той шлях, який я шукав. Я виявив, що є спосіб вийти з-під прокляття і знову увійти до благословення. Якби я не зробив цього відкриття, то ця книга ніколи не була б написана. Для тих, хто може опинитися в подібних ситуаціях, я пропоную в частині третьої цієї книги пояснення кроків, які необхідно зробити.
У Посланні до Галатів 1:6-9 Павло викриває інший шлях, через який може прийти прокляття на Божий народ: відступництво: «Дивуюся, що від того, хто покликав вас благодаттю Христовою, ви так скоро переходите до іншого благовістування, яке, зрештою, не інше, а тільки є люди, що бентежать вас і хочуть спотворити благовістування Христове. Та коли б навіть ми або ангел з неба став благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде анафема. Як ми раніше казали, так і тепер ще говорю: хто благовістить вам не те, що ви прийняли, нехай буде анафема».
Люди, описані тут, являють себе служителями Христовими, але перекручують центральну істину Євангелія. Павло проголошує, що така людина накличе прокляття на себе. Грецьке слово «анафема» перекладається не інакше, як «проклятий». Воно означає щось, що спричиняє Божий гнів і Його невідворотне засудження і відкидання.
Євангеліє містить серцевину відкритої істини, яку прийняла і захищала Церква упродовж усіх поколінь. Вона може бути виражена так: «Ісус Христос є Божественним, вічним Сином Божим, що став членом людства через народження від діви. Він вів безгрішне життя, помер на хресті, в якості спокутної жертви Богові за гріхи людства, був похований і воскрес у тілі з могили на третій день. Він був вознесений на небеса, звідки Він повернеться на землю судити живих і мертвих.
Кожен, хто покаявся в гріхах і повірив в Ісусову жертву, отримує прощення гріхів і дар вічного життя».
Важливо підкреслити, що центром Євангелія є смерть і воскресіння Господа Ісуса. У 1-му до Коринф’ян 15:3,4 Павло підсумовує Євангеліє в трьох історичних фактах: «Христос помер за гріхи наші, за Писанням, і що Він був похований, і що воскрес на третій день, за Писанням».
Вищий авторитет, на який посилається Павло для підтвердження цих фактів, – Писання, що в той час означало Писання Старого Завіту. Для подальшого підтвердження воскресіння Павло переходить до списку різних свідків, які бачили Ісуса після Його воскресіння з мертвих. Проте, їх свідоцтво є вторинним, поступаючись місцем свідоцтву Писань Старого Завіту.
У двох наступних твердженнях Павло підкреслює, що віра в тілесне воскресіння Господа Ісуса є необхідною умовою для спасіння: «А якщо і Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша… А якщо Христос не воскрес, то віра ваша марна: ви ще у гріхах ваших» (1Кор. 15:14,17).
У 2-му посланні до Солунян 2:3 Павло попереджає нас, що наприкінці цього віку буде масове відступництво від християнської віри. Є дуже вагомі причини вірити, що ми живемо зараз у цей передбачений період відступництва. У деяких великих християнських деномінаціях багато визнаних лідерів публічно відреклися від віри в Писання, і особливо в тілесне воскресіння Христове. Можливо, вони не розуміють, що оголошення ними своєї невіри саме по собі є виконанням Писання, яке вони відкинули!
Проте люди, які перекручують Писання, не можуть змінити того факту, що, до тих пір, поки вони не покаються, вони накликають на себе гнів і прокляття Боже.