«Агриппа сказав Павлові: “Дозволяється тобі говорити за себе”. Тоді Павло, простягнувши руку, почав говорити на свій захист» (Діян. 26:1), – хоча знаючи апостола Павла, говорив він не на свій захист, а благовістив з метою навернення своїх слухачів. Втім, його задум не вдався, про що свідчить репліка царя Агриппи, якою він власне перервав Павлову промову: «Ти майже переконуєш мене стати християнином» (Діян. 26:28). Так що зусилля Павла виявилися марними, принаймні, так може здатися. Але не поспішатимемо з висновками.
Загалом, треба утямити, що послідовників Христових завжди буде мало, у чому запевняє нас сам Спаситель: «Не бійся, мале стадо! Бо Отець ваш благозволив дати вам Царство» (Лк. 12:32). Хоча, слід зауважити, нагорода за вірність чекає вірних чимала: «Не бачило око‚ і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1Кор. 2:9). Але це буде потім, а більшості з людей треба тут і зараз.
Як, наприклад, прокуратору Феліксу, який «сподівався, що Павло дасть йому грошей», тобто хабара, «щоб відпустити його: тому часто кликав його і розмовляв з ним» (Діян. 24:26), і через своє користолюбство проґавив шанс потрапити в Царство Боже. І він був далеко не один протягом церковної історії… Швидше потрібно тішитися і дивуватися, що ще знаходиться чимало людей, які готові полишити все, взяти, за Христовими словами, «свій хрест» і піти за Ним.
А щоб увійти в це число людей, варто збагнути, відкрити для себе, що «не хлібом єдиним житиме людина» (Лк. 4:4), а коли людині відкривається ця істина, вона готова прийняти слово Боже. Але ні Фелікс зі своєю дружиною Друзіллою, не його наступник Фест, ні цар Агриппа із своєю сестрою-коханкою Веронікою цю істину не захотіли слухати-приймати, через що залишилися глухими до Павлової проповіді. Але не потрібно вважати, що Павлові зусилля виявилися марними, адже його проповідь передав лікар-євангеліст Лука, і можна аніскільки не сумніватися, що вона навернула до Бога багатьох людей.
Людей, які утямили що «не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом Божим» (Лк. 4:4).
