Спочатку пропонуємо для читання і подальших роздумів наступну історію:
«Такий випадок стався в Китаї. У тюрмі за віру сидів пастор і дві дівчинки, яких він привів до Бога. Комуністи від пастора вимагали, щоб застрелив дівчаток, тоді його випустять.
– Чому ми всі троє повинні вмирати? Якщо я уб’ю вас, мене звільнять і я зможу далі проповідувати Євангеліє, – сказав пастор.
– Перш ніж ви застрелите нас, ми хочемо подякувати вам. Ви привели нас до Христа, охрестили й дали Святе Причастя. Ви також вчили нас, що і християни можуть деколи грішити. Однак можуть отримати прощення. Якщо застрелите нас, то не зневірюйтеся, як Юда, а покайтеся, як Петро. А ми наперед прощаємо вам, щоб і Бог зміг простити, – сказали дівчатка лагідно.
Серце пастора було черстве і він застрелив дівчат».
* * *
Хотілося що б це було неправдою, лише вигадкою атеїстичної пропаганди, проте… в історії Церкви було чимало випадків і більш ганебної поведінки вірних. Чого лише, для прикладу, вартують слова апостола Павла: «Всюди ходять чутки, що у вас з’явилося блудодіяння‚ і то таке блудодіяння, якого немає навіть і у язичників, що хтось за жінку має жінку батька свого» (1Кор. 5:1). Хоча, у порівнянні з вчинком горе-пастора, цей ганебний випадок одного з вірних Коринфської церкви, лише дрібниці.
Втім, про що це ми? Певно, для самого горе-пастора вбивство двох щойно навернених дівчат було «дрібницею» в порівнянні з проповіддю Євангелія. От тільки виникає зустрічне питання: якого саме Євангелія? Адже слово «Євангеліє» в перекладі з грецької означає «Блага звістка». І яке таке «благо» мав нести людям після свого ганебного в усіх відношеннях вчинку цей горе-пастор? – Певно, він і сам не знав… Хоча, здається, подібні «дрібні» питання його взагалі не хвилювали, адже він був зайнятий, як на його думку, вкрай «важливою справою»: ширити світом Євангеліє. За будь-яку ціну…
І хіба подібних «горе-пастирів» мало в Церкві і сьогодні? Та повно-повнісінько. І Біблію вони можуть пречудово знати (а можуть і не знати), але в будь-якому випадку, повз їх увагу проходять наступні слова із вже згаданого Першого послання до Коринф’ян святого апостола Павла: «Знання надимає, а любов будує. Хто гадає, що він знає що-небудь, той нічого ще не знає так, як треба знати. Але хто любить Бога, тому дано знання від Нього» (1Кор. 8:1-3). Втім, не варто забувати і Христові слова, якщо вже пригадали Біблію (зауважимо, що в поширені Євангелія біблійні принципи «проповідники» часто забувають): «Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мк. 8:36,37).
І з чого люди взяли, що «придбання» світу не може означати бажання навернути цей самий світ до Євангелія? Точніше, інтерпретації Євангелія… І хто сказав, що подібним горе-проповідникам це не вдасться зробити? От лише без любові до людей вдасться в них на місце Христове посадити лише Його антипода, антихриста. Ну, а замість небесної нагороди вони належного часу почують від Небесного суді: «Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня» (Мф. 7:23).
Святий Боже, допоможи нам протягом нашого земного життя не забувати найголовнішої істини: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого – як самого себе» (Лк. 10:27), бо лише в такому випадку ми зможемо збудувати правильні стосунки з Тобою і своїми ближніми.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Найголовніша істина