Багато б людей воліли щоб Бога Живого взагалі не було. Саме Живого Бога, Який відкривається нам у Біблії, бо власних «золотих тельців», рукотворних божків люди ладні і самі собі поставити… «Але, як написано: “Не бачило око‚ i вухо не чуло, i на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його”» (1Кор. 2:9), – це біблійне запевнення тих самих людей загалом не цікавить, а якщо вони дізнаються, що вічність (тобто просто незліченну кількість часу) їм доведеться проводити в присутності того самого Бога, Якого вони хотіли, щоб Його взагалі не було, то така перспектива їх не цікавить поготів.
Цей факт треба мати на увазі, коли вірні хочуть навернути своє оточення (цілком добре і правильне з біблійного погляду прагнення) до Бога Живого. Так, переважна більшість людей не проти проводити вічність (саме проводити, а не провести, адже вічність – це вічне сьогодні) у комфортних умовах. Але за однієї умови: якщо там не буде Бога Живого. В іншому разі вони виберуть за краще перебувати в іншому місці, тобто в пеклі. Саме так, це люди обирають пекло, а не Бог відправляє їх туди, а на Остаточному суді, більш відомому як Страшний суд, Небесний Суддя Своїм вироком підведе як би підсумок усім людським намаганням уникнути Його протягом земного життя.
У чому ж причина такого ставлення? – Щоб знайти відповідь на це вкрай важливе питання, треба повернутися до початку Христової проповіді. От як розповідає про неї апостол-євангеліст Матфей: «Вітдоті почав Ісус проповідувати й говорити: покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне» (Мф. 4:17). Як можна здогадатися, ключовим тут є покаяння, тобто свідома зміна життя людини, її сутнісних цінностей. А подібна зміна має супроводжуватися відповідними справами, про які Предтеча Господній, пророк Іоанн Хреститель, казав наступне: «Створіть же плід, достойний покаяння» (Мф. 3:8). Тобто суть не в справах як таких, а в тій зміні свідомості, що призвела власне до подібних справ і саме це мав на увазі Христос, коли казав: «Від днів же Іоана Хрестителя донині Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Мф. 11:12).
Щойно написані речі не є якимсь секретом чи надзвичайним одкровенням для вірних, проте для людей зовнішніх вони залишаються цілковитою загадкою. І вся суть у тому, що ці речі людям зовнішні загалом не цікаві, через те вони нічого не знають про них. Точніше, не хочуть знати. Як не хочуть нічого знати про покаяння, без якого неможливі правильні стосунки з Богом Живим. А причина цього небажання мати стосунки з Богом полягає в людському небажанні каятися, змінювати власне життя, узгоджувати його з Біблією, з тими самими заповідями Божими, які містяться в Біблії. Саме про це казав Христос у Своїй розмові з Никодимом: «Суд полягає в тому, що світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі; бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі» (Ін. 3:19,20).
Отже, гріх для багатьох людей стає милішим за стосунки з Богом Живим, їхні власні божки, ідоли, стають ближчими за Отця Небесного, і, відповідно в підсумку, пекло стає для них природнішим, ніж перебування у вічних небесних обителях, які Бог Живий «приготував тим, хто любить Його».
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Небажання мати стосунки з Богом Живим