Рівноправ’я

Звістила радість, тим хто плаче, Василь Полєнов

Марія Магдалина, Йо. 20:1-18

Першого дня тижня Марія Магдалина прийшла до гробниці ранесенько, як ще не розвиднілось, аж бачить – камінь відкочено від гробниці. Отож біжить вона, прибігає до Симона Петра й до іншого учня, якого Ісус любив, та й каже їм: «Забрали Господа з гробниці й не знаємо, де покладено Його!» Пішов Петро з отим іншим учнем, і приходять до гробниці. Бігли вони обидва разом, та той інший учень біг швидше за Петра, тим і прибув до гробниці першим; нахилившися, бачить – лежить полотнище. Однак, не ввійшов. Приходить тоді слідом за ним Симон Петро і, ввійшовши до гробниці, бачить, що полотнище лежить, а й хустка, яка в Нього на голові була: лежала ж вона не з полотнищем, а, згорнена збоку, на іншому місці. Тоді ввійшов і той інший учень, який першим був прийшов до гробниці, – і побачив, і увірував. Вони бо ще не знали Писання, за яким мав Він з мертвих воскреснути. Тож повернулись учні знов до себе.

Марія ж стояла надворі перед гробницею і плакала. А плачучи, нахилилась вона до гробу, і побачила двох ангелів: у білім вони, сидять – один у головах, другий у ногах, де лежало було тіло Ісусове. І кажуть вони їй: «Жінко, чого плачеш?» – «Узяли мого Господа, – відвічає їм вона, – і не відаю, де покладено Його». Сказавши це, обернулась і бачить: Ісус там стоїть! Та не знала вона, що то Ісус. І каже їй Ісус: «Жінко, чого ж ти плачеш, кого шукаєш?» Гадавши ж вона, що це садівник, говорить Йому: «Пане, коли ти забрав Його, то повідай мені, куди ти Його поклав, – а я заберу Його». Мовить до неї Ісус: «Маріє!» А та обернулась та до Нього по-єврейському: «Раввуні!» – що у перекладі означає: «Учителю!» А Ісус їй каже: «Не стримуй Мене, не зійшов бо Я ще до Отця Мого, але йди до Моїх братів і повідай їм: Іду Я до Отця Мого й Отця вашого, до Бога Мого й Бога вашого». І пішла Марія, щоб звістити учням: «Бачила я Господа», – та й що Він це їй повідав.

Першу вістку про воскресіння принесли жінки.

Після розп’яття Ісуса учні занепали духом. Сиділи в замкненому домі, непевні подальшого розвитку сумних подій. Проводили час у невеселих роздумах на тему: «А ми надіялися…».

Тоді настала година діяння для жінок. Рано-вранці вони пішли до гробу, несучи пахощі.

Для жінки не складно вставати удосвіта, щоб служити тому, кого вона любить. Це не жертва, а потреба її серця. Вона не думала про свою шкуру, про вояків, які охороняли гріб. Люблячу жінку ніщо не лякає. Люблячу – ніщо не зупинить. Для неї не новина бігти під градом куль із повідомленням зв’язкової. Для неї не подвиг кинутися на озброєних жандармів, коли знущаються з дитини. Для неї не геройство вдень і вночі чувати біля ліжка коханої людини. Отож ані історія, ані життя не дивуються трьом відважним жінкам, які, не зважаючи ні на що, пішли до гробу Ісуса з пахощами.

Побачивши порожній гріб, вони прибігли з новиною до апостолів.

Утім, коли заходить мова про новини, – до жінки не дуже прислухаються. «Ці слова здалися їм пустою балаканиною, і вони їм не повірили». Що ж: жінка. Звісно: перебільшує або марить. Жінка не може бути вірогідним експертом у богословських справах. Отож побігли до гробу експерти. Вчинили по-чоловічому: розважливо й відповідально, не даючи волі почуттям радості, допоки новина не буде перевірена, задокументована, оперта на доказовому матеріалі. Невірогідні чутки треба було спростувати або надати їм відповідного рангу через авторитетне апостольське слово. Передусім вони, учні, були за це відповідальними. Особливо Петро – Скеля майбутньої Церкви.

Але коли вони прибігли до гробу, – оповідає євангеліст, – то побачили тільки відкочений камінь і полотнища – речові докази. Воскреслого ж Ісуса побачила Марія Магдалина.

Жінка випередила чоловіка, як серце випереджує розум, шукаючи Христа, хоча і одне, і друге потрібне біля порожнього гробу: серце – щоб служити, любити і «бачити», розум – щоб пізнавати, упорядковувати дані, робити висновки й переконувати.

Однак швидше знаходять Бога ті, котрі більше прагнуть Йому служити, аніж Його зрозуміти. Навіть оці з Емауса, зустрівши Ісуса, не впізнали Його, поки були зайняті осмисленням подій і дискусією про Нього. Тому що знаходять Бога ті, для яких Він є не проблемою, а Особою.

Коли вони, налякані, замкнулися, вона просила садівника: «Пане, коли ти забрав Його, то повідай мені, куди ти Його поклав – а я заберу Його». Коли вони оглядали тільки «полотнища», Учитель промовив до неї: «Маріє!».

Коли вони занепали духом, Ісус вислав її, щоб вона додала їм відваги. Апостоли отримали місію навертати народи, вона отримала місію навернути апостолів, коли вони засумнівалися.

І знову історія не дивується. Скільки ж то разів жінка надихала величні діла людські.

Скількох вояків запалювала до геройства молитва матері, дружини або сестри. Скільки місіонерів мають опору в щоденній вервечці матері.

Слабкі жіночі руки невтомно перебирають зернята вервечки, щоб молодий і сильний син не боявся вийти з дому, щоб не засумнівався, не зупинився на пів дорозі.

Марія Магдалина з пахучими оліями вказує на місце жінки в Церкві. Місце не поміж пастирями, провідниками Церкви, а там, де треба терпеливо лікувати рани найменшої з овець. Не серед провідників Божого люду, а там, де потрібні пахучі олійки доброти, чарівної делікатності, зірких очей, які помітять найтихіше прохання, вправні руки, які вміють допомогти в кожній потребі.

Зустрічаються крайні емансипантки, які не погоджуються із таким становищем жінки у Божих справах. Вони не задоволені тим, що Господь Ісус не запросив жінок, навіть своєї Матері, на Останню вечерю і тільки Апостолам передав тайну ламання Хліба.

Надмірно амбітна емансипація виростає переважно з почуття меншовартості. Розподіл функцій і ролей в Церкві довершується не у площині нерівності, а у площині психофізичних відмінностей між чоловіком і жінкою. Не позірна нижчість, а якраз незвичайне багатство жіночої природи й особливі таланти її серця визначили жінці її місце в Історії Спасіння – місце не біля керма, а в самому серці Церкви. Це – місце незамінне та єдине. «В серці Церкви я маю бути любов’ю», – сказала свята Тереза від Дитятка Ісуса. Це не дискримінація, а привілей. Найбільший знавець і Автор людської природи саме Жінці довірив Слово, яке стало Тілом. Вона його прийняла, надаючи Богові вигляд людини. Жінка першою побачила Христа на землі. Інша ж отримала привілей віддати перший поклін Воскреслому.

Божа Церква потребує співпраці та присутності жінки: її любові й відданості, її терпеливості і здатності розливати красу на все, до чого вона торкається. Церква потребує жінки так, як лікар потребує медсестри. Бо не досить поставити діагнозу, не досить навіть самих ліків – потрібна ще рука, яка ці ліки безболісно подасть, яка поправить подушку, прожене біль із вимученого лиця.

Як дім потребує господині, так і Церква потребує жінки, яка допильнує вогнище, яка потурбується про те, щоб у серцях домочадців не згасли іскри радості, довір’я і відваги.

Церква ангажує і чоловіка, і жінку. Вони рівноправні, тобто мають рівні права щодо Божого Серця, пізнання, любові й служіння Богові. Рівні права щодо Неба. Рівні права щодо благодаті. Рівні права ревно турбуватись справами Царства Божого на землі.

Вони також рівною мірою зобов’язані брати участь у житті Церкви, ділити із Христом Його турботу про світ і людей. Однак вони мусять виконати ці обов’язки відповідно до своєї природи – а вона визначає чоловікові й жінці відмінні завдання, незаступні ролі, якими вони не можуть помінятися. Кожний із них робить власний внесок у будівництво Царства, кожний є якоюсь особливою частиною того самого знаряддя.

Він – як теорія, що витворює розумний фундамент практичної діяльності. Вона – як практика, без якої безсильними є теорії.

Він вносить елемент боротьби, ризику та здобування.

Вона повинна бути уособленням миру й безпеки.

Він несе світло, вона – тепло.

Його захоплює ідея. Її, насамперед, – людина.

У всі часи Церкві потрібні були свідки Воскресіння: учні, які пізнають Христа по ламанні Хліба, і Марія Магдалина з пахучими олійками, із прекрасним даром серця і радісним свідоцтвом: «Я бачила Господа».

Попередній запис

Недовірок

Ісус та Фома, Бенджамін Вест Невірний Тома, Йо. 20:24-29 Тома ж, один із дванадцятьох, на прізвисько ... Читати далі

Наступний запис

«І рознеслася про це чутка...»

Жінки-мироносиці біля Гробу Господнього, Франческо Альбані Мт. 27:62-66; 28:1-15 Після ж вечора суботи, як зайнялося на ... Читати далі