ХРИСТОС:
Моя дитино, духовна остиглість – друга назва млявого служіння Богові. Остигла людина, зазвичай, не уникає своїх обов’язків, але й не виконує їх з ентузіазмом. Вона робить мінімум, причому часто лише зі звички. Вона втратила радість служіння Мені.
Коли починаєш ставати остиглим, млявим у служінні Мені, порадься зі своїм духовним провідником. Ти поволі рухаєшся до небезпеки, від якої може залежати майбутнє твоєї душі. Остигла людина боїться докладати зусиль. Вона починає шукати розради у світових речах. Вона захворіла недугою, яка несе духовну смерть. Лінивство і суєта цього світу, немов шкідливі мікроби, уб’ють її душу.
РОЗВАЖ:
Остиглість, як настрій, час від часу приходить до більшості людей. У цьому настрої людина на деякий час втрачає ентузіазм і ревність у праці для Бога і Неба. Однак насправді остиглим є той, хто дозволяє цьому настроєві стати звичкою. Як наслідок, він вже не бажає молитися, не боїться гріха й не бореться зі спокусами, як повинен би. Той, хто не прокинувся від цієї млявості, втрачає багато діяльних ласк і можливостей чинити добро. Не усвідомлюючи цього, він наближається до важкого гріха через занедбування розпізнавати нагоду до нього.
МОЛИСЯ:
Господи, захисти мене від цієї недуги. Як же дійду до кінця, якщо почну так легко ставати байдужим? Чи шукатиму приємностей та відпочинку на землі, ніби я вже досяг небесної країни? Усе ще мушу боротися з ворогами моєї душі і ніколи не дозволити собі діяти так, ніби я цілком захищений від тяжкого гріха. Подай мені ласку служити Тобі в молитві, праці та покуті. Шукатиму кращого пізнання Твоєї волі, щоб могти служити Тобі не так, як я хочу, але так, як Ти того бажаєш. Амінь.
