У зв’язку із значним землетрусом у Туреччині, що відбувся 6 лютого 2023 року, а також із незначними землетрусами, що відбулися по всій планеті (ніби подібних природних явищ раніше не існувало), знову «прокинулися» провісники скорого кінця світу. Між іншим, цих провісників не дуже було чутно із початком повномасштабного вторгнення росії до України, хоча, здавалося б, причин до провіщення довгоочікуваного кінця світу було більш ніж достатньо.
Відразу зауважимо, що мова йде про внутрішніх українських провісників, і виявлена закономірність дозволяє зробити таке припущення: ці люди не дуже вірять у скоре настання кінця світу, а пригадують його лише для того, щоб чи полоскотати собі нерви, чи вдати із себе якусь духовну особу, чи просто когось мавпуючи. Не більше того.
Можете запитати, звідки взялося таке припущення? Усе дуже просто, коли сталося повномасштабне вторгнення російських військ, воно погрожувало життю і здоров’ю фактично всіх людей, що проживали на території України. Тоді люди більше переймалися купівлею умовно гречки з олією чи втечею з місць бойових дій, ніж думками про те, чи є ця війна ознакою скорого настання світу. Для багатьох з українців кінець світу настав у той момент у буквальному розумінні слова.
Зовсім інша картина відбувається із землетрусом у Туреччині, адже епіцентр цього стихійного лиха розташований далеко від України, більшість з нас є лише спостерігачами чужого лиха (досить вже перебувати в топі всіх світових новин), тому можна вдатися до міркувань чи є цей землетрус та інші з ним провісниками скорого кінця світу. Але міркувати саме тоді, коли лихо знаходиться від тебе за тисячу кілометрів і ніяк не менше, коли ж лихо буквально поруч з тобою, чи тим більше безпосередньо погрожує тобі, тоді міркування про настання кінця світу чомусь на думку не спадають…
Знаєте, такі міркування чимось нагадують заклики каятися місцевого алкоголіка, коли в самого залишається безліч не розв’язаних вад і гріхів. І тут мимоволі спливає в пам’яті біблійна аналогія: «І чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш? Або, як скажеш братові твоєму: дай я витягну скалку з ока твого, коли колода в оці твоїм? Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Мф. 7:3-5).
Звісно, комусь таке порівняння може здатися недоречним, проте духовне коріння в цих двох явищах є спільним. І ім’я цьому явищу – егоїзм, що проявляється в усуненні особисто себе від проблем світу і проблем ближнього. Так, масштаб усунення різний, проте духовні наслідки такого абстрагування цілком однакові: людина живе своїм життям, спостерігаючи за навколишнім світом лише як статист, навіть думки не припускаючи, щоб узяти діяльну участь у перетворенні цього світу на краще (див. Мф. 5:14-16).
А подібне перетворення завжди треба починати особисто із себе, згідно Христового заклику: «Покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне» (Мф. 4:17). А коли певна людина починає мислити категоріями Небесного Царства, то їй жоден кінець світу не страшний: «Так, гряди, Господи Ісусе!» (Одкр. 22:20).
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Провісники
Ваш коментар: