Біблія про безсмертя душі

Буває так, що нам, християнам, особливо католикам, дорікають що наші переконання не засновані на Святому Письмі. Так є і з тим, що Католицька Церква навчає про безсмертя душі. У Катехизмі Католицької Церкви читаємо: “Церква вчить нас також, що душа безсмертна (пор. V Латеранський Собор 1513р.: DS 1440.): вона не вмирає після розлуки з тілом у момент смерті і знову з’єднується з тілом при воскресінні мертвих.” (ККЦ §366). Таким чином, вчення про безсмертя душі було закріплене в 1513 році на V Латеранському Соборі.

Яким же є біблійне підґрунтя для вчення про безсмертя душі? Далі ми розглянемо уривки Святого Письма, які можуть дати нам більше розуміння цієї теми. Вони будуть тематично згруповані відповідно до змісту, як такі що відносяться до опису тілесної смерті, перебування в шеолі, явління душ померлих живим, перебування душ померлих на небі та інші уривки, що не стосуються до жодної із цих тем.

Смерть тілесна

У Книзі Проповідника читаємо: “І повернувся порох у землю, чим він і був; а дух повернувся до Бога, Який дав його” (Проп. 12:7), отже тіло чекає якась одна доля (гниття в землі), натомість душа (дух) відходить до Бога Творця.

Маємо такий опис смерті нашого Господа Ісуса Христос на хресті: “Скрикнувши гучним голосом, Ісус сказав: Отче, у Твої руки віддаю дух Мій. І, сказавши це, віддав дух” (Лк. 23:46).

Також маємо опис смерті першого християнського мученика Стефана: “І побили камінням Стефана, який молився і говорив: “Господи Ісусе, прийми дух мій”” (Дії 7:59).

Апостол Павло пише: “Якщо ж життя у плоті дає плід моєму ділу, то не знаю, що обрати; вабить мене те й інше: маю бажання визволитися і бути з Христом, бо це незрівнянно краще; а залишатися в плоті потрібніше для вас” (Флп. 1:22-24). Тут видно, що він ідентифікує себе із душею, яка після смерті тіла буде із Христом.

Схожу думку св. Павло повторює в іншому посланні: “Отже, ми завжди маємо сміливість: і, як знаємо, що, поки живемо в тілі, ми відсторонені від Господа, – бо ми ходимо вірою, а не видінням, – сміливість же маємо і бажаємо краще вийти з тіла і оселитися в Господа. І тому ревно стараємось, чи то входячи, чи виходячи, бути Йому угодними” (2Кор. 5:6-9).

Висновок: у людини є тіло і душа (дух), причім св. Павло ідентифікує людину з душею, а тіло наче належить душі. Після тілесної смерті душа (дух) людини не зникає, а відходить до Бога Творця.

В шеолі/аді

У Євангеліє від Луки наш Господь розповідає притчу про Лазаря та багатія: “Один чоловік був багатий, одягався в порфиру і висон і щодня розкішно бенкетував. Був же один убогий на ім’я Лазар, що лежав біля воріт його весь у струпах і бажав насититися крихтами, що падали зі столу багача; пси, приходячи, лизали струпи його. Прийшло вмерти вбогому, і віднесений був ангелами на лоно Авраамове. Помер же і багатий, і поховали його. І в пеклі, будучи в муках, він підняв очі свої, побачив здалеку Авраама і Лазаря на лоні його. І, голосно закричавши, сказав: отче Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, нехай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучусь у полум’ї цьому. Але Авраам сказав: чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого, а Лазар – тільки зло; отже, тепер він тут тішиться, а ти страждаєш. І, крім усього того, між нами і вами утверджена велика безодня, так що ті, які хочуть перейти звідси до вас, не зможуть, так само звідти до нас не переходять. Тоді він сказав: так благаю тебе, отче, пошли його в дім батька мого. Маю бо п’ятьох братів, нехай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли в це місце муки. Авраам сказав йому: у них є Мойсей і пророки; нехай слухають їх. Він же сказав: ні, отче Аврааме! Але коли хто з мертвих прийде до них, покаються. Тоді Авраам сказав йому: якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять” (Лк. 16:19-31).

Апостол Петро свідчить що наш Господь Бог зійшов у шеол і там проповідував душам померлих: “Тому що і Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші, Праведник за неправедних, бувши умертвлений тілом, але оживши Духом, Яким Він і тим духам, що перебували у темниці, зійшовши, проповідав, які колись противилися Божому довготерпінню, що очікувало їх за днів Ноя, коли будувався ковчег, у якому небагато, тобто вісім душ, спаслося від води” (1Пет. 3:18-20), що Петро підтверджує удруге далі: “Бо на це і мертвим благовістилося, щоб вони, як люди, прийнявши суд людською плоттю, по-Божому жили духом” (1Пет. 4:6), про що і апостол Павло свідчить, що Христос був у шеолі та забрав на небо душі праведників: “Тому й сказано: “Піднявшись на висоту, полонив полон і дав дари людям”. А “піднявшись” що означає, як не те, що Він і сходив раніше в пекельні місця землі? Хто зійшов, Той же і піднявся вище всіх небес, щоб наповнити все ” (Еф. 4:8-10).

Висновок: до воскресіння Христа шеол/ад існував як вмістилище всіх душ померлих, після воскресіння Христос зійшов у шеол і проповідував там євангеліє душам померлих, і забрав із Собою на Небо душі праведників.

Явління душ померлих з шеолу

У Першій книзі Самуїла, цар Саул викликає духа померлого пророка Самуїла для того щоб спитати в нього пораду: “І зняв із себе Саул одяг свій і вдягнув інший, і пішов сам і два чоловіка з ним, і прийшли вони до жінки вночі. І сказав їй Саул: прошу тебе, поворожи мені і виведи мені того, про кого я скажу тобіТоді жінка запитала: кого ж вивести тобі? І відповів він: Самуїла виведи мені. І побачила жінка Самуїла і голосно скрикнула; і звернулася жінка до Саула, говорячи: навіщо ти обманув мене? ти – Саул. І сказав їй цар: не бійся; [скажи,] що ти бачиш? І відповіла жінка: бачу начебто бога, що виходить із землі. Який він на вигляд? – запитав у неї Саул. Вона сказала: виходить із землі чоловік старий, одягнений у довгий одяг. Тоді узнав Саул, що це Самуїл, і упав лицем на землю і поклонився. І сказав Самуїл Саулу: для чого ти тривожиш мене, щоб я вийшов?” (1Сам. 28:8,11-15).

Слід зауважити, що викликання духів померлих є заборонене Господом, про що неодноразово говорить Святе Письмо: “Не звертайтеся до тих, хто викликає мертвих, і до чарівників не ходіть, і не доводьте себе до опоганення від них. Я Господь, Бог ваш” (Лев. 19:31), “І якщо яка душа звернеться до тих, хто викликає мертвих і до чаклунів, щоб блудно ходити услід їм, то Я зверну лице Моє на ту душу і знищу її з народу її” (Лев. 20:6), “Чоловік чи жінка, якщо будуть вони викликати мертвих або ворожити, нехай будуть віддані на смерть: камінням слід побити їх, кров їхня на них” (Лев. 20:27), “Не повинен знаходитись у тебе той, хто проводить сина свого або дочку свою через вогонь, віщун, знахар, ворожка, чаклун, чорнокнижник, що викликає духів, чарівник і той, хто викликає померлих” (Втор. 18:10-11). Також Ісая згадує про це явище, коли пророкує занепад Єгипту: “І дух Єгипту знеможе у ньому, і зруйную раду його, і вдадуться вони до ідолів і до чаклунів, і до тих, що викликають мертвих, і до ворожбитів” (Іс. 19:3).

Інша справа, коли духи померлих являються живим виконуючи волю Божу. Такий випадок маємо під час преображення нашого Господа на горі, коли Христові та трьом апостолам являються Мойсей та Ілля: “І ось два мужі розмовляли з Ним, то були Мойсей і Ілля: з’явившись у славі, вони говорили про кінець Його, який Йому належить завершити в Єрусалимі” (Лк. 9:30-31, пор. Мф. 17:3, Мк. 9:4). І хоча пророк Ілля був взятий на небо в тілі (2Цар 2:1,11), Мойсей же помер та був похований (Втор. 34:6), отже його поява тут вказує на його існування у вигляді безсмертної душі.

Висновок: душі (духи) померлих людей можуть бути викликані живими людьми або зіслані Богом до живих людей (принаймні така ситуація була до воскресіння Христа).

Душі померлих на небі

Книга Мудрості описує таку долю для душ праведників: “А душі праведних у руці Божій, і мука не торкнеться їх. В очах нерозумних вони здавалися померлими, і відхід їх вважався погибеллю, і відхід від нас – знищенням; але вони перебувають у світі. Бо хоч вони в очах людей і караються, але надія їх повна безсмертя. І трохи покарані, вони будуть багато облагодіяні, тому що Бог випробував їх і знайшов їх достойними Його. Він випробував їх, як золото в горнилі, і прийняв їх як жертву вседосконалу. Під час воздаяння їм вони засяють як іскри, що біжать по стеблу. Будуть судити племена і володарювати над народами, а над ними буде Господь царювати повіки” (Муд. 3:1-8).

Євангелист Лука розповідає про спасіння розкаяного розбійника на хресті: “Один з розіп’ятих злочинців хулив Його, говорячи: якщо Ти Христос, спаси Себе і нас. Озвався і другий, і докоряв тому, і казав: чи ти не боїшся Бога, коли й сам на те саме засуджений? І ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали; а Він нічого лихого не вчинив. І сказав Ісусові: пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє! І сказав йому Ісус: істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю» (Лк. 23:39-43).

Св. Павло пише у своєму Посланні до євреїв: “Але ви приступили до гори Сиону і до міста Бога Живого, до Єрусалима небесного і до безлічі ангелів, до торжества собору й Церкви первородних, на небесах написаних, і до Судді всіх – Бога, і до духів праведників досконалих; і до Посередника Завіту Нового Ісуса, та до крови кроплення, яка говорить краще, ніж Авелева” (Євр. 12:22-24).

Апостол Іоанн у Книзі Одкровення двічі згадує про душі померлих мучеників: “І коли Він зняв п’яту печать, я побачив під жертовником душі убитих за слово Боже і за свідчення, яке вони мали” (Одкр. 6:9-11) та “І побачив я престоли і тих, хто сидить на них, яким дано було судити, і душі обезглавлених за свідчення Ісуса і за слово Боже, які не поклонились звірові, ні образу його, і не прийняли начертання на чоло своє і на руку свою. Вони ожили і царювали з Христом тисячу років” (Одкр. 20:4).

Висновок: душі (духи) праведників перебувають на небі з Богом (після воскресіння Христа).

Інші аргументи

Наш Господь Бог, звертаючись до садукеїв, які сперечалися з Ним щодо воскресіння з мертвих, сказав: “Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі” (Лк. 20:38). Йосип Флавій стверджував що садукеї не лише відкидали воскресіння, але і навчали що душа помирає разом із тілом (Древності 18.16, Юдейські війни 2:165). “Саддукеї кажуть, що нема воскресіння, ні ангела, ні духа, а фарисеї визнають і те, й інше” (Дії 23:8). Таким чином, Ісус відповідає не лише на питання садукеїв про воскресіння, але і на їхню невіру в безсмертя душі (Hoekema 1979:233-34).

Крім того наш Господь Бог сказав: “І не бійтеся тих, що вбивають тіло, а душі не можуть убити; але бійтесь більше Того, Хто може і душу, і тіло погубити в геєні” (Мф. 10:28), що говорить про можливість коли тіло мертве, а душа – жива.

Апостол Павло також писав про особливий дарунок від Господа для нього: “Знаю чоловіка у Христі, який чотирнадцять років тому (чи в тілі – не знаю, чи без тіла – не знаю‚ Бог відає) узятий був до третього неба. І знаю про такого чоловіка (не знаю – в тілі чи без тіла‚ Бог відає), що він був узятий в рай і чув невимовні слова, яких людині не можна переказати” (2Кор. 12:2-4). Ця розповідь свідчить, що Павло не виключав можливість існування людської душі окремо від тіла, і подорожі такої душі на небо, у рай.

Підсумки

На основі наведених біблійних уривків можна зробити такі висновки. Ще в дохристиянські часи юдеї вірили в безсмертя душі. Після смерті тіла людська душа (дух) переходила в шеол (ад). Душі померлих людей могли являтися живим. Після воскресіння Христос проповідував у шеолі та переніс душі праведників на небо (рай), де вони перебуватимуть до судного дня. Таким чином вчення Церкви про безсмертя людської душі може бути підкріплене наведеними уривками зі Святого Письма.

Автор: Максим Гонтар

Попередній запис

Душа і тіло для вічного життя

Святе Письмо, говорячи про людину, описує її як сотворену на образ і подобу Божу (пор. Бут 1:26-27). У християнській культурі ... Читати далі

Наступний запис

Вступне слово

Двадцять третього березня 1968 року я пережив надприродну зустріч з Господом, і це перевернуло усе моє життя. Впродовж наступних чотирьох ... Читати далі