Чути потреби ближніх

На сьогоднішній день у Мережі з’явилося багато відеороликів, в яких родичі мобілізованих у рф скаржаться на погані умови проходження «військової служби» тих самих мобілізованих. Але чомусь ніхто з цих людей не висловлював своєї незгоди стосовно війни, яку розв’язала їх терористична країна проти України. Тобто, згідно логіки цих людей (якщо їх мислення взагалі підпадає під саме поняття логіки), цілком нормально напасти на сусідню країну, зносити з лиця землі цілі міста, а от не надати належних умов існування їхнім родичам – це погано… Хоча про що це ми? Цим людям взагалі байдуже не тільки до того, що відбувається в сусідній країні, їм байдуже до всього, що відбувається не те що в сусідньому регіоні, а навіть на сусідній вулиці. Їм байдуже взагалі до всього, що особисто не стосується їх.

Але такий погляд на життя (якщо його взагалі можна таким вважати) має побічний ефект: він забирає в людини рештки мислення, через що вона не може збагнути цілком очевидного явища, яке свого часу чудово висловив німецький пастор і критик нацистського режиму Мартін Німеллер, за що провів 7 років у концтаборах: «У Німеччині вони спочатку прийшли за комуністами, але я не сказав нічого, бо не був комуністом. Потім вони прийшли за євреями, але я промовчав, бо не був євреєм … Потім вони прийшли за членами профспілки, але я не був членом профспілки і не сказав нічого. Потім прийшли за католиками, але я, будучи протестантом, не сказав нічого. А коли вони прийшли за мною – за мене вже не було кому заступитися».

У зв’язку з цим відбувається наступна ситуація: люди як би просинаються «від сплячки», коли якісь негаразди чи біда стаються в їхньому житті, ніби «вдираються» до них у двері. До того моменту вони загалом мало або зовсім не цікавилися навколишнім життям, не помічали проблем і тривог людей, які їх оточували, і доволі комфортно почували себе у своїй «мушлі» невідання. Висловлюючись сучасною мовою росіян, «перебували поза політикою». Але коли їх спіткає якесь горе чи навалиться ціла купа проблем, вони із щирим подивом та зніяковінням починають дивуватися: «А нас за що?» Але на той момент їх проблеми будуть мало кого цікавити і тим більше хвилювати…

Але така ситуація стосується не тільки більшості росіян, принаймні, родин тих, кого наздогнала війна і мобілізація. Ця ситуація загалом стосується більшості з нас, адже в кожного бувають періоди «сліпоти» та «глухоти» до болю і страждань ближніх. І якщо ми не зможемо подолати з Божою допомогою цієї духовної хвороби, то будь-кого з нас може спіткати доволі сумна доля, про яку попереджає 25-й розділ Євангелія від Матфея, в якому ведеться мова про Остаточний Божий суд, більш відомий як Страшний: «Тоді скаже (Ісус Христос) й тим, які ліворуч від Нього: ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його. Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; спраглим був, і ви не напоїли Мене; був подорожнім, і не прийняли Мене; був нагим, і не зодягли Мене; недужим і у в’язниці, і не відвідали Мене. Тоді й вони скажуть Йому у відповідь: Господи! Коли ж ми бачили Тебе голодним, або спраглим, чи подорожнім, або нагим, або недужим, або у в’язниці і не послужили Тобі? Тоді скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: не зробивши цього одному з менших цих, Мені не зробили. І підуть ці на вічні муки…» (Мф. 25:41-46).

Погодьтеся, ніхто в здоровому глузді не захоче почути з пречистих вуст Спасителя такі слова звернені на свою адресу, і опинитися в місці із самого початку не призначеному для людей. Тому краще бути більш соціально активним і чуйним до потреб ближніх, щоб свого часу не опинитися відкинутим Спасителем і не проводити вічність хтозна з ким і хтозна-де.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docЧути потреби ближніх


Ваш коментар: