Людина зі становищем

Ісус і сотник, Паоло Веронезе

Сотник із Капернаума, Мт. 8:5-13; Лк. 7:1-10

А був там в одного сотника слуга хворий, що мав умирати; він був дорогий для нього. Почувши про Ісуса, він послав до Нього старших юдейських, благаючи, щоб прийшов і вирятував слугу його. Прийшли ті до Ісуса й почали наполегливо Його просити, кажучи: «Він достойний, щоб Ти йому зробив це: любить бо народ наш і збудував нам синагогу». І пішов Ісус з ними. Та як Він уже недалеко був від дому, сотник вислав друзів, щоб Йому сказати: «Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб Ти зайшов під мою крівлю. Тому я й не насмілився іти до Тебе; але скажи лиш слово, й одужає слуга мій. Бо й я чоловік, що стою під владою, маю вояків під собою і кажу одному: Іди, і той іде; а іншому: Ходи сюди, і той приходить; і слузі моєму: Зроби це, і той робить». Почувши це Ісус, здивувався ним, і, обернувшись, сказав до народу, що йшов за Ним: «Кажу вам, що навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри». І коли послані повернулися додому, знайшли слугу здоровим.

Сотник із Капернаума знав Ісуса, напевне, тільки з розповідей.

Може, часом бачив Його здалека, завжди в натовпі вірних. Може, чув про незвичайні явища, здогадувався про велич Учителя, за Яким йшли юрми людей.

Він не був практиком. А отже, не брав участи в актах почитання Ісуса, не мав із Ним безпосереднього контакту, не належав до спільноти учнів, не слухав навчання Ісуса.

Він не був також свідком чуд і не споживав разом з іншими хліба на горі чудового помноження хлібів. Він просто не мав нагоди зустрітися з Ісусом віч-на-віч.

Їхні дороги були на позір дуже віддаленими одна від одної. Ісус мандрував у сірому поросі наймноголюдніших трактів. Його оточували прості рибалки, митарі, грішниці, якісь жінки, хворі й убогі. Були біля Нього також знавці Письма і фарисеї. Сотник із Капернаума не мав нічого спільного ні з першими, ані з другими. Він – римлянин, отож мав інші політичні переконання. Він обіймав високу посаду. Мав прислугу та вояків. Він був багатий, шанований, впливовий і мав зв’язки.

І якраз ця людина несподівано стала найближче до Христа. Ісус публічно похвалив його гарячу віру. Поставив його за приклад синам вибраного народу, навіть тим, які вважалися найближчими учнями Учителя: «Кажу вам, що навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри.»

Вони, «офіційні» послідовники Ісуса, часто потрапляли в оману, і їм здавалося, що, ідучи за Ним, вони чинять щось велике. Вони говорили: «Господи, подивися, ми задля Тебе покинули все, що за це матимемо?»

Сотник із Капернаума сказав: «Господи, я не достойний».

Вони просили: «Господи, дай нам місце у Царстві по Твоїй правиці». Він просив: «Господи, слуга мій хворий, рятуй його».

Вони, сини Ізраїлю, шепотіли: «Хто ж Він такий, що відпускає гріхи, що сліпим повертає зір? Звідки в Нього та мудрість і чуда, – сумнівалися. – Хіба Він не Син теслі?»

Сотник із Капернаума сказав: «Господи, не трудися, скажи лиш слово, й одужає слуга мій».

Учні питали Ісуса, хто з них найбільший.

Сотник мовив покірно: «Навіть я, що стою під владою, кажу слузі своєму «йди» – і той іде».

У цих словах є покірне визнання величі Бога: Ти – більший. Я, людина, хоч підлягаю владі, можу також наказувати, і мене слухають. Але Твої накази більші. Ти наказуєш життю і смерті. Ти не підпорядковуєшся владі, бо Ти – найвища влада.

Він був людиною інших переконань, але щиро шанував переконання ізраїльтян. «Він любить народ наш, – говорили про нього Ісусові, – і збудував нам синагогу». Він дозволив іншим молитися, не забороняв їм хвалити Бога, хоча сам Його ще не зустрів.

Він обіймав високу посаду. Але не був маленьким царком, закоханим у власну «всемогутність». Він умів побачити іншу велич, збагнути інші – окрім земних – цінності: він визнав велич Ісуса Христа, Теслі з Назарета.

Він також мусив бути людиною великого і благородного серця: не задля себе, а задля хворого слуги він вийшов просити Учителя про допомогу. Він, який рідко просив, а радше вимагав і наказував, вийшов назустріч Богові з пошаною і покорою, попри своє становище, авторитет і пишні шати.

За цю покору і доброту,

за пошану чужих переконань,

за те, що не зважав на загальну думку, коли йшлося про добро людини,

за цю готовність відкритися на велич іншу, ніж велич людини, –

він отримав благодать віри.

Як тільки потрапимо у спокусу омани, начебто ми робимо честь Богові нашою молитвою і присутністю в Церкві,

начебто ми робимо Йому послугу недільною «панщиною» Святої Літургії,

що вельми заслужили собі добрими вчинками, –

нехай засоромить нас цей військовий урядник-поганин, який впродовж усіх віків учить християн покірливо вірити. Саме тому його слова ми повторюємо, наближаючись до Господнього столу: «Господи, я недостойний, щоб Ти прийшов до мене, але скажи лиш слово, й буде оздоровлена душа моя».

Попередній запис

Ви дайте їм їсти

Чудо хліба та риби, Джованні Ланфранко Помноження хлібів, Мт. 14:13-21; 15:32-39 Тим часом Ісус покликав Своїх ... Читати далі

Наступний запис

На березі гірської ріки

Христос і Самаритянка, Генріх Семирадський Самаритянка, Йо. 4:1-42 Говорить до Нього жінка: «То дай мені, Пане, ... Читати далі