Самовпевнені дурні

«Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного. Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи! Чи не Твоїм ім’ям ми пророкували, і чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли, і чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили? І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня» (Мф. 7:21-23), – коли згадують ці Христові слова, часто починають роздуми стосовно волі Господньої і в чому саме вона полягає, деколи пригадують і численні беззаконня, які коять люди прикриваючись Святим Божим ім’ям. Але ж є в Церкві значний прошарок людей, які не коять беззаконня і начебто роблять угодні Богу справи, але яким на їхній превеликий подив доведеться почути ці слова адресовані на власну адресу. Як таке може статися, що ж треба такого недоброго зробити, щоб перебуваючи всередині церковної спільноти, вважаючи себе віруючою людиною, наприкінці життєвого шляху опинитися поза небесами, поза спілкуванням з Богом?

Таке дійсно може статися з будь-ким, якщо протягом свого перебування в Церкві уникати спілкування з Богом. Ховатися від Нього ретельним (навіть надміру ретельним) виконанням релігійних обрядів і церковних приписів, вважаючи, що саме таким чином можна догодити Богові. Комусь цього може бути замало (певно виникають сумніви, що це не «задовольнить» у повній мірі Бога), тому починають займатися кипучою діяльністю в межах своєї церковної парафії або ж поза її стінами. Деколи від такої діяльності буває користь, часом – ні, а найчастіше така діяльність лише приносить шкоду самій Церкві і людям: як вірним, так і тим, хто перебуває (чи поки перебуває) поза Церквою. Цікаво, чому так? – Усе просто, адже Христос запевняв Своїх учнів: «Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого» (Ін. 15:5). І з чого взяли численні активісти, які вважають, що ніби трудяться на Божий ниві, що ці слова не мають відношення до них? Тобто апостолів ці слова стосуються, а їх – ні.

А причина цього вкрай банальна і не менш сумна: незнання біблійних принципів, на яких ґрунтується Церква Христова. Що тільки значать Господні слова: «Якщо будете перебувати в слові Моєму, то ви істинно будете Моїми учениками; і пізнаєте істину, і істина визволить вас» (Ін. 8:31,32)! Так, щоб стати по-справжньому вільним від забобонів і цінностей світу цього, мало вважати себе віруючим, треба бути таким: довірити, присвятити своє життя водійству Божому, а цього просто нереально здійснити без постійного перебування в слові Божому, його ретельного вивчення. Навіть на цьому шляху на людину чигає чимало спокус і труднощів, що вже казати про людей, які навіть гадки про це не мають, проте свято переконані, що їхня приналежність до Церкви, а тим більше їх діяльність на її благо (чи дійсно на благо?) рятує їх автоматично і позбавляє безлічі труднощів і проблем?! А Христові слова: «Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне», – вони, ясна річ, не відносять у жодній мірі на власну адресу.

Про це сумне церковне явище можна сказати багато що, але воно не матиме великого впливу на таких людей, які свято переконані, що вони прямують вірним шляхом. Що ж, це їх власний вибір з усіма його наслідками, проте смутку додає те, що часто споглядаючи таку поведінку цих самовпевнених дурнів, люди зовнішні до Церкви судять за нею всіх вірних. Ще гірше, якщо починають її сприймати як єдину правильну і починають брати з неї приклад, тим самим уподібнюючись згаданим дурням.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docСамовпевнені дурні


Ваш коментар: