Що відповісти Стіву Джобсу, або Знову про сльозинку дитини

Стів Джобс (1955-2011)

Цього чоловіка називають «іконою підприємництва». Він вже не просто «людина, яка зробила саму себе», він символ для цілої епохи. Як Стів Джобс ставився до релігії? Багато хто знає, що творець Apple був практикуючим буддистом. Але так було не завжди.

В офіційній біографії підприємця, написаній відомим американським журналістом Уолтером Айзексоном, є цікава розповідь:

«Пол і Клара (прийомні батьки Стіва) не були ревно віруючими людьми, але хотіли дати синові релігійне виховання, і тому по неділях брали його із собою в лютеранську церкву. Але коли Стіву виповнилося тринадцять, він туди ходити перестав. Джобси виписували журнал Lіfe; на обкладинці липневого номера за 1968 рік була фотографія голодуючих африканських дітей. Стів приніс журнал у недільну школу і запитав пастора:

– Якщо я підніму палець, чи дізнається Господь, який саме з пальців я хочу підняти, ще до того, як я зроблю це?

Пастор відповів:

– Ну зрозуміло, Господу все відомо.

Тоді Джобс показав знімок з Lіfe:

– Чи знає Господь про те, що ці діти голодують?

– Стіве, я розумію, що тобі важко в це повірити, але Господь знає і про це.

Тоді Джобс заявив, що не хоче вірити в такого Бога, і ніколи більше не бував у церкві».

Майбутній творець імперії Apple знав, про що запитати. Таким питанням можна «закрити тему» у розмові з будь-яким священиком, навіть найрозумнішим і найосвіченішим. І зовсім не тому, що на це питання неможливо відповісти. Просто є дії глибоко аморальні за своєю суттю, хоча зовні вони можуть виглядати цілком пристойними і благочестивими. Наприклад – терпляче розповідати тринадцятирічному підліткові, чому Бог допускає страждання дітей в Африці, це приблизно те ж саме, як пояснювати дитині, чому цілком нормальні дорослі серед білого дня проходять повз людину, яка нерухомо лежить на тротуарі обличчям в асфальт.

Пастор мудро вчинив, коли не став сперечатися з юним Стівом Джобсом. Тому що будь-яка його відповідь прозвучала б у тій ситуації як цинічна спроба виправдати несправедливість, пояснити, що вона не така вже і несправедлива, що є, ніби, і в ній своя правда. Не можна дозволяти своїй, а тим більше – чужій думці йти цією кривою дорогою. Відомий філософ і психолог Семен Людвігович Франк писав: «Пояснити зло означало б обґрунтувати і, тим самим, виправдати зло. Але це суперечить самій сутності зла, як тому, що неправомірне, чого не повинно бути. Єдина правомірна установка відносно зла є – відкидати, усувати його, а ніяк не пояснювати і тим самим узаконювати і виправдовувати».

По суті, Франк описує тут нормальне для будь-якого християнина ставлення: побачив зло – спробуй йому протистояти; не можеш цього зробити – плач і молися про тих, хто від нього страждає, про свою неміч, про те горе, яке воно принесло іншим людям і тобі самому, наскільки б далеко від тебе воно не сталося. Бо всі люди на Землі – нащадки Адама і Єви, а значить – немає на світі чужої біди. І коли десь там, на іншому кінці Землі, помирають з голоду діти, ти завжди знаєш, або хоча б відчуваєш, що це голодують твої маленькі брати і сестри, що це – біда твоєї сім’ї, а значить – і твоя теж.

Обурюючись несправедливістю, людина чинить абсолютно нормально, у повній відповідності із здоровими силами душі. А от виправдовувати свою байдужість до всіх мерзенностей, що творяться навколо нас, «християнським упокорюванням» і богословськими схемами здатен лише той, хто давно вже став байдужим до несправедливості і зла в самому собі. Праведний Іов, наприклад, не соромився обурюватися у відповідь на дії Бога, які з його погляду були несправедливими: «Бог відкинув мене й обклав мене Своєю сіткою. Ось, я кричу; образа! і ніхто не слухає; волаю, і немає суду» (Іов. 19:6,7).

У цьому сенсі Стів Джобс, незважаючи на юний вік, виявився більш чесним і чутким за більшість своїх сучасників, яким подібні питання були просто нецікаві. Проте є в його вчинку суттєва відмінність від позиції праведного Іова. Біблійний праведник, втративши в буквальному розумінні все, що мав: дітей, багатство, і навіть здоров’я, – кричить, обурюється, вимагає в Бога пояснень тому, що відбувається. Але його обурення звернене саме до Бога, як до єдиного джерела можливої відповіді. Йому і в голову не спадає думка сказати: «У такого Бога я вірити не хочу». Бо іншого Бога бути не може, а значить – треба з’ясувати стосунки з Тим, Хто є. Логіка тут проста і очевидна: якщо в тебе претензії до Бога – вислови їх Йому, а не сусідам по під’їзду. Серйозні питання завжди треба ставити за правильною адресою. Інакше замість відповіді ризикуєш отримати стандартний набір благоглупостей, які все пояснюють, але не задовольняють ні розум, ні серце.

Християнські подвижники так само, як і старозавітні пророки, не боялися ставити Господу «незручні» питання. Так, преподобний Антоній Великий запитував Бога приблизно про ті ж речі, які хвилювали Стіва Джобса: «Господи! чому деякі з людей досягають старості і стану немочі, другі помирають у дитячому віці і живуть мало? Чому одні бідні, – другі багаті? Чому тирани і лиходії благоденствують і користуються всіма земними благами, а праведні гнобляться напастями і убогістю?»

Такі питання не могли народитися в байдужому серці, і зовсім не апатична, задоволена мертвими логічними роздумами душа хвилювалася ними. Але Антоній Великий не став обговорювати проблему, що мучила його, з іншими людьми. Подібно до праведного Іова, він сподівався відшукати її рішення не в богословській дискусії, а в молитві.

І Бог відповів. Втім, відповідь ця була несподіваною і зовсім не схожою на те, чого зазвичай чекають люди в подібних випадках: «Антонію! Дивись на себе і не досліджуй доль Божих, бо це – шкодить твоїй душі». До речі, праведний Іов теж почув щось схоже: «Де був ти, коли Я заклав основи землі? Скажи, якщо знаєш. …Ти хочеш відкинути суд Мій, звинуватити Мене, щоб виправдати себе? Чи така в тебе сила, як у Бога? І чи можеш загриміти голосом, як Він? Прикрась же себе величчю і славою, одягнись у блиск і красу; вилий лють гніву твого, подивися на все горде і смири його; глянь на всіх зарозумілих і принизь їх, і скруши нечестивих на місцях їх; зарий усіх їх у землю й лиця їх покрий темрявою. Тоді і Я визнаю, що правиця твоя може спасати тебе» (Іов. 38:4, 40:3-9).

І та, і друга відповідь, по суті, зводяться до відомої всім ще з дитинства тези: «Не твого розуму справа». Але дивна річ: чомусь обоє: Антоній та Іов, залишилися повністю задоволені таким незвичайним поясненням.

А причина цьому, напевно, от у чому. Питання про безневинні страждання дітей або дорослих мучить людину зовсім не тому, що наш розум не може логічно поєднати ці страждання з існуванням всемогутнього і всезнаючого Бога-любові. Це було б ще півбіди – ну хіба мало чого не виходить зрозуміти за допомогою логіки. Насправді важке тут інше. За обкладинкою журналу Lіfe в руках Стіва Джобса ховається куди трагічніше питання: «Невже Бога все-таки немає в цьому безумному світі? Невже всі ці безневинні страждання абсолютно безглузді і є всього лише безперечним свідченням того, що наш світ – сирота?»

Історії подібного роду – пророків, святих, Стіва Джобса, – можна було б звести до одного загального вигуку: «Господи, та чи є Ти взагалі, раз навколо відбувається такий кошмар?» Саме про це, і тільки про це запитували всі вони. Усе інше – лише конкретні обставини, що народжували цей крик до Бога в найрізноманітніших людей у всі часи.

Так що ж треба було відповісти тоді Стіву Джобсу на його питання?

Зовсім нічого. Бо відповідати на них з повним правом може тільки Бог. Антонію Великому і праведному Іову Бог відповів, і вони заспокоїлися: «Я чув про Тебе слухом вуха; тепер же мої очі бачать Тебе» (Іов 42:5). Стів Джобс теж чув про Бога, але відповіді не отримав, і пішов розчарованим. Бо запитував про причини зла у світі не в Того, Хто Один тільки і може відповісти. І зовсім не пастора він збив тоді з пантелику своїми питаннями, а самого себе на довгі роки.

Жоден пастор, священик, богослов не в змозі пояснити, чому в цьому світі страждають і помирають у муках діти. Будь-яке таке пояснення завжди буде підміною тієї самої головної Відповіді, в якій Бог відкриває Себе людині. Тільки треба запитувати Його, треба звертатися до Нього, навіть якщо ти вважаєш, що «в такого Бога вірити не варто». Кажи Йому і про це теж, обурюйся, гнівайся, як це робив праведний Іов, але – запитуй, запитуй Бога про те, що не дає тобі жити спокійно. Бо інших способів отримати відповідь на ці питання просто не існує.

Автор: Олександр Ткаченко

Невеличка ремарка. Варто додати, що Бог відповів на Стівове питання: Бог допоміг йому стати мільярдером.

Завдяки цим мільярдам Стів зміг би нагодувати безліч голодних дітей у всьому світі. А як відповів Джобс на цю Божу пропозицію – це приватна справа Стіва, і не нам його судити. Віддамо цей суд виключно Богові. Редакція сайту

Попередній запис

Духовна деградація росії

Рф є правонаступницею срср у повному значенні цього слова: вона без щонайменших змін повторює агресивну зовнішню і репресивну внутрішню політику, ... Читати далі

Наступний запис

Болючі питання

«Ви – світло світу. Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори. І не запалюють світильник, щоб поставити його ... Читати далі