«Вигорання»

Сьогодні хотілося пригадати так зване «вигорання» вірних. Тобто коли вони не можуть нести покладене на них служіння, християнські обов’язки в силу низки обставин. Обставин, які швидше носять психологічний, ніж фізичний характер, проте настільки впливають на загальний стан здоров’я (духовний, душевний, фізичний) вірного, що він дійсно не в змозі нести своє служіння. Які ж причини цього сумного феномену, з яким так чи інакше стикається кожен вірний на етапах свого служіння?

Передусім слід наголосити, що не через брак віри: якби не вірили – взагалі не бралися за служіння, або ж покинули його за першої-ліпшої нагоди. Також причина «вигорання» вірних криється не у фізичній спроможності: за цих обставин людина просто розуміє, що не може впоратися з покладеною місією і це не викликає ні в неї, ні в оточуючих розчарування, гніву, сумнівів. І причина, ясна річ, не в природній ліні. Такі люди взагалі рідко за що беруться, щоб потім через багато років це покинути. Їх зазвичай вистачає на значно коротший термін, що теж не викликає розчарування, сумнівів у самої людини та її оточення.

І не даремно ми тут пригадали ці негативні реакції, адже саме вони є незмінними супутниками «вигорання»: як з боку самої людини, яка начебто зазнала «фіаско» в служінні, або ж її оточення, яке не може збагнути причин цього «фіаско» і робить з цього безліч припущень. А основна причина, як на нашу думку, – це диявольські підступи, які він часто здійснює через підступність людей. Чомусь всі про це забувають, що щире служіння Богу автоматично означає спротив дияволі, і він ніколи не залишає це поза увагою, вживаючи відповідні «заходи».

Крім того, сильно негативно впливає на людей, задіяних у служінні, банальна невдячність людей. Навіть того більше, коли вони ще починають вимагати, що вірні їм «зобов’язані». От лише цікаво, «зобов’язані» чим? А самі ці невдоволені, що у свою чергу зробили ближнім, щоб стверджувати, що хтось їм там «зобов’язаний»? Отож бо.

Варіантом «вигорання» може слугувати фізичне стомлення, розчарування в результатах служіння, нерозуміння кінцевого результату дій. З усім цим стикається багато вірних, але не варто зневірятися. Деколи просто треба трохи перепочити і пригадати, що без Ісуса не можемо нічого зробити доброго (див. Ін. 15:5) і на Нього треба покладати всі надії і турботи (див. 1Пет. 5:7). А з Його допомогою все з часом минеться.  І от тут перевіряється глибина нашої віри, а заразом з нею – виникає більша довіра Богові. А деколи, як варіант, вірному треба просто змінити характер (чи інтенсивність) служіння, щоб тим самим відпочити та принести більше користі задля поширення Царства.

Але «вигорання» не є причиною відступу від Бога чи Церкви, «вигорання» – це коли людина полишає покладене на неї служіння. Але деколи помилково «вигоранням» вважають відступ людини внаслідок «перенасичення» нею благодаттю Божою, коли з Богом їй перестає бути цікаво. Щось подібне свого часу сталося з апостолом Юдою Іскаріотським, для якого принади і багатства світу цього значили більше, ніж добрі стосунки з Ісусом Христом. Ясна річ, що це зовсім не було «вигорання», а зрада. І цим шляхом, на превеликий жаль, слідує дуже багато людей і по нинішній день. З усіма відповідними наслідками.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
doc«Вигорання»


Ваш коментар: