Страсна п’ятниця була одним днем в Ісусовому житті. Іншими словами, Ісусове життя – це не лише страждання й біль. Як я згадував, переважна частина Його прилюдного служіння пов’язана з радістю. І справді, коли Ісус стикався з якогось роду стражданням, Він вислуховував людське горе і відразу прагнув полегшити його.
Поміркуйте про чоловіка, який, бувши паралізованим тридцять вісім років, сидів при купальнях Віфесди в Єрусалимі, чекаючи на оздоровлення (див. Ів. 5:1-18). Вважалося, що води купалень мають цілющу силу, і вона була найсильніша, коли зрушувалася вода. У той час вважали, що воду зрушував ангел; насправді, хвилювання на поверхні води викликали підземні течії, що наповнювали купальні[1].
Коли Ісус зустрічає паралізованого чоловіка, Він терпляче слухає його. Чоловік каже до Ісуса: «Пане, я не маю людини, щоб вона, як порушено воду, до купальні всадила мене. А коли я приходжу, то передо мною вже інший улазить». Ісус дозволяє йому розповісти свою історію і тоді оздоровлює Його, кажучи: «Уставай, візьми ложе своє та й ходи!». Для тих, хто страждав у ті часи, зустріч з Ісусом означала кінець страждань. Тож буде хибно розглядати Ісусове життя як свого роду прославлення страждання і смутку.
Ба більше, уявіть собі, що відчували люди, які на власні очі бачили, як Ісус визволяє від страждань, як учиняє Він одне зі Своїх чудесних зцілень. Євангелія найчастіше говорять про «здивування» або «зачудування» серед учнів та глядачів, однак ті, хто страждав, а також їхні родичі та друзі, мусили відчувати невимовну, майже невдержиму радість. Уявіть собі, наприклад, почуття Яіра, одного зі старшин синагоги, чию дочку вважали мертвою, поки Ісус не зайшов до його оселі і не оживив малу дівчинку (див. Мт. 9:18-26; Мр. 5:21-43; Лк. 8:40-56). Уявіть собі, що відчула вдова з Наїну, чийого мертвого сина несли ховати, коли Ісус при ній оживив його (див. Лк. 7:11-17). Радість! Хіба його матір і батько могли відчути щось інше, ніж радість? І після воскресіння слова «радість» і «радіти» знову й знову використовують євангельські автори: «Учні зраділи, побачивши Господа» (Ів. 20:20) – каже Іван. Воскресіння Ісуса і Його попередні діла несли радість.
І слова Його також. Ісусова проповідь повинна була втішати тих, хто ішов за Ним услід. Кінець кінцем Його слова були Доброю новиною. «Радійте й веселіться», – каже Він наприкінці Нагірної проповіді (див. Мт. 5:1-12). І справді Він говорить про Свою мету: «Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була ваша радість!» (Ів. 15:11).
Ісусове прилюдне служіння було, здебільшого, служінням радости, а не страждання. Зустріти Його означало зустріти радість, яка характеризує царювання Боже. Тож ми не маємо обмежувати Його життя лише роллю «Стражденного слуги», хай який важливий цей образ у Євангеліях (зокрема в Марка), або традиційного «Чоловіка болів».
Але Ісус все одно страждав. Навіть перед тим, які Він пішов у світ, за Свого життя в Назареті Ісус зазнав фізичних та емоційних страждань та мук людського життя, і зокрема бачив, як Йосип (та інші родичі) нездужають і вмирають.
Під час Свого прилюдного служіння Він страждав також. Коли Він прийшов проповідувати до рідного міста, містян настільки розсердило те, що Він сказав (а Він оголосив Себе сповненням Писання), що вони спробували скинути Його зі скелі (див. Лк. 4:16-30; Мт. 13:54-58; Мр. 6:1-6). В один момент, як ми вже бачили, Його матір та далека родина пішли по Нього до Капернауму, видимо гадаючи, що Він «не при собі»[2]. Учні не завжди розуміли Його. По суті, часто вони робили зовсім не те, чого Він від них хотів – наприклад, сперечалися, хто сяде поряд з Ісусом на небі (див. Мр. 10:37). Його часто переслідувала релігійна влада. Він оплакував смерть свого приятеля Лазаря (див. Ів. 11:35). Тож страждання людського життя не були чужими Йому.
Як ми вже бачили, у Страсну п’ятницю Він глибоко пережив те, що Його покинули друзі й Отець, спізнав фізичний біль і відчув розчарування. І зважаючи на те, що, мабуть, не всі Його слова записано в Євангеліях, Він міг пережити чимало інших страждань – емоційного болю і сумнівів – про які ми можемо лише здогадуватися.
Що все це означає для нас? Як можуть перемінити нас Ісусові страждання? Допомогти нам? Що означає знати, що Христос розуміє нас? Дозвольте мені висловити кілька здогадів.
Передусім, ми відчуваємо, що не такі самотні. Дуже мало речей усамітнюють так, як страждання, тому що страждання, здебільшого, невисловлені. Специфічні проблеми, з якими ви можете стикатися, наприклад, у своїй сім’ї, настільки складні, настільки пронизані складною сімейною історією і взаєминами, що їх майже неможливо пояснити іншим. Проблеми на роботі також складні, і описати їх важко. Фізичні проблеми, з якими ви маєте справу, за самою своєю природою особисті, оскільки ніхто не може переселитися у ваше тіло і відчути ваш біль. Загалом, труднощі, з якими ви стикаєтеся майже в кожній царині свого життя, такі приватні, такі особисті і такі унікальні, що навіть пояснивши їх, ви все одно відчуваєте, що до кінця вас не зрозуміли.
Але одна особа сповна розуміє вас: воскреслий Христос.
Ісус розуміє ваше людське життя, бо Він прожив людське життя. Тож ви ніколи не самотні у своєму стражданні. Він з вами у Своєму божестві – тобто, Він знає все і тому сповна розуміє ваші страждання. І Він також з вами у вашій людськості – бо спізнав усе те, що спізнаєте ви. Якщо ви почувалися колись самотніми у своєму горі, то знайте, ви не самотні. Ісус у всьому розуміє вас. І коли ви молитеся Ісусові, ви молитеся Тому, хто розуміє вас. Так ви зможете позбутися самоти.
По-друге, знання того, що Ісус розуміє вас, може допомогти вам відвертіше розмовляти з Ісусом у молитві. Можливо, ви мали колись подібний досвід. Коли перед вами постала важка проблема, а ви не можете заговорити про неї. Важко дібрати слів, ви не певні того, що люди зрозуміють, і ви боїтеся, що люди можуть подумати, що ви просто скаржитеся. Аж раптом зустрічаєте того, хто пережив щось подібне. Можливо, ви зустріли того, хто втратив батька чи матір, як ви. Або того, хто так само шукає роботу. Можливо, ви знайшли групу підтримки, яку створили люди з такою ж недугою, як у вас. Невідь-звідки з’являється невимушеність, і ви розкриваєте своє серце. Це велика полегша – скинути з себе панцир і щиро поговорити з тією особою чи групою.
І те саме ви можете зробити з Ісусом. Скиньте свій панцир. Розкрийте серце. Будьте з Ним правдиві в молитві. Це велика полегша – бути чесним, після того як відчули, що вас не розуміють, що годі комусь поскаржитися, годі просити про допомогу і навіть просто згадати про свої труднощі. Ні, Ісус хоче почути про ваші труднощі, і Він розуміє їх.
По-третє, дізнавшись більше про Ісусові страждання, ви краще зрозумієте самого Ісуса. Багатьом людям Бог видається абсолютно непізнаваним. І це почасти правда. Ми не можемо збагнути, пізнати і визначити Бога у всій Його повноті, бо такою є Його природа. Як каже відомий вислів, якщо ви можете щось пізнати, зрозуміти чи визначити, то це «щось» – не Бог.
Проте Бога можна пізнати через Ісуса. Бог став людиною також і для того, щоб ми могли зрозуміти Бога. Бог приходить до нас у найзвичніший і найдоступніший спосіб – як один із нас – щоб допомогти нам зайти в глибші стосунки з Богом.
Але багатьом людям важко пізнати навіть Ісуса. Коли ми уявляємо собі, як Він творить свої великі чудеса – зцілює недужих, утихомирює бурі, воскрешає людей з мертвих – то нашою першою реакцією неминуче буде оте «зачудування», яке відчували учні. Або, можливо, страх – той страх, якого сповнилися учні, коли побачили, як Він утихомирює бурю.
Не так давно, наприклад, я вирушив на прощу до Святої землі з п’ятдесятьма іншими людьми. Частиною програми тієї прощі було плавання на човні в Галілейському морі. І коли туристичне агентство запропонувало нам прогулянку на воді, я закотив до неба очі. Це виглядало неймовірно вбого.
Коли я ступив на борт дерев’яного човна, обладнаного мотором, це не розвіяло мої страхи щодо убогости. Наш гід стиха перекладав пропозиції капітана човна. Чи хочемо ми, щоб він зіграв «Зоряний стяг», коли ми покинемо гавань? Ми не схотіли. Чи хочемо ми, щоб він грав духовну християнську музику, коли ми будемо випливати в море? Ми не схотіли. Чи хочемо ми, щоб він закинув з човна сіть, як рибалка? Ми не схотіли.
Натомість ми попросили капітана лише одне: вимкнути двигуни, поки єзуїтський священик читатиме вголос євангельське послання про те, як Ісус втихомирив бурю. Після того як двигун замовк, ми залишилися наодинці з морем.
І вітром. Пластикові прапорці, які звисали з тонкої линви, натягнутою довкола човна, голосно лопотіли під дужим вітром. Тоді я уявив собі, що вітер зненацька би стих – на чиєсь слово. Я зрозумів, який жах мав би пройняти учнів, і сповнився жалю до них. «Хто ж це такий, що вітер і море слухняні Йому?» (Мр. 4:41; див. Мр. 4:35-41; Мт. 8:18,23-27; Лк. 8:22-25; Ів. 6:16-21) Як могли учні взагалі не боятися? Це неймовірно, що після будь-якого з чудес вони ходили з Ісусом без страху.
Один рядок з грецького тексту назавжди закарбувався в моїй пам’яті: «Вони налякалися страхом великим» (Мр. 4:41) – каже Євангеліє від Марка, після того як Ісус втихомирює бурю. Коли ми уявляємо собі чудеса і міркуємо про Ісуса, до нас приходить страх. І коли би ми на власні очі побачили, як творить чудеса Ісус, чимало хто захотів би просто поклонитися Йому.
З огляду на це люди нерідко відчувають, що не можуть пізнати Ісуса. Але в Його людське життя можна зазирнути багатьма способами. Один з них – пам’ятати, що Він жив цілковито людським життям, коли був хлопчиком, підлітком і молодим дорослим у Назареті. Ще один – пригадати, що Він провів вісімнадцять років свого життя, працюючи – заробляючи собі на хліб, як і ми. Також ми можемо згадати про Його дружбу з учнями і людьми, як-от Марією, Мартою і їхнім братом Лазарем. Євангеліє від Івана цілком виразно стверджує: «А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря» (Ів. 11:5). Усякий такий людський досвід допомагає нам зазирнути в Ісусове життя.
Страсна п’ятниця – це ще одна дорога, що веде в Його життя. Його Сім останніх слів запрошують нас пізнати Його глибше. Уявіть собі, що приятель просить вас бути з ним у важкий для нього час – коли він втратив роботу, пережив смерть батька, мав важку операцію. Друг постане перед вами вразливим, оголеним і правдивим. То буде великий привілей бути поряд зі своїм другом у такий час – і після того ваші стосунки зміняться назавжди.
Сім останніх слів – це саме таке запрошення. Вони дарують нам привілей зазирнути в Ісусове життя, побачити Ісуса таким, яким Він насправді є. Вони повніше об’являють Його нам.
Тож Ісус постає перед нами тим, кого ми спроможні зрозуміти краще, зрозуміти так, як друга. Тоді Він стає особою, з якою ми заходимо в щораз глибші стосунки.
Саме їх Ісус найбільше спраглий.
[1] Купальні Віфесди можна й тепер побачити в Єрусалимі, і їх досі наповнюють ті підземні течії
[2] Мр. 3:21: «І коли Його ближчі почули, то вийшли, щоб узяти Його, бо говорено, ніби Він несамовитий».
