«Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!» Лк. 23:44-49
Наближалася шоста година, і темрява стала по цілій землі аж до години дев’ятої… І сонце затьмилось, і в храмі завіса роздерлась надвоє… І, скрикнувши голосом гучним, промовив Ісус: Отче, у руки Твої віддаю Свого духа! І це прорікши, Він духа віддав… Коли ж сотник побачив, що сталось, він Бога прославив, говорячи: Дійсно праведний був Чоловік Цей! І ввесь натовп, який зійшовсь на видовище це, як побачив, що сталось, бив у груди себе та вертався… Усі ж знайомі Його й ті жінки, що прийшли були з Ним із Галілеї, здалека стояли й дивились на це…
Чи знав Ісус, що станеться в неділю Пасхи? На завершення наших розважань я хотів би запросити вас до обговорення цього важливого питання.
У Новому Заповіті немає єдиної думки щодо цього. З одного боку, Ісус виразно каже: «Зруйнуйте храм цей, а я його за три дні поставлю» (Ів. 2:19). Він кілька разів передбачає Своє воскресіння в Євангеліях. З другого боку, Ісус очевидно страждає в саду і почувається покинутим на хресті, і все це не мало би сенсу, якби Він знав, що чекає Його в неділю Пасхи.
Тут ми ще глибше занурюємося в тайну Ісусової особи. Як цілковито божественна особа, Ісус повинен був знати все, маючи свідомість Бога Отця. Тому Він мусив цілковито передбачити воскресіння. Але як цілковито людина, Він мав би знати лише те, що могла би знати людина, тому що бути сповна людиною означає мати людський розум, людську свідомість, людські знання. За цією логікою, Він не міг знати того, що станеться з Ним після воскресіння.
Навіть більше, ким, на думку Ісуса, був Він сам? Чи Він усвідомлював Себе Месією? Євангелія свідчать, що демони проголошують Його Месією кілька разів: «Я знаю Тебе, хто Ти, Божий Святий» – каже чоловік з «нечистим духом» у синагозі в Капернаумі, побачивши Ісуса[1]. Демон знає. Св. Петро знає також, кажучи: «Ти – Христос, Син Бога Живого!» (Мт. 16:16; див. Мр. 8:29). І Ісус приймає це проголошення. Крім того, тодішня юдейська концепція Месії не охоплювала поняття божества.
Тож як Він дійшов до розуміння Себе? Своєї особи? Своєї людськости? Свого божества?
Багато що з того мусить залишитися тайною. Але нам у пригоді стане припущення, що Ісус наближався до розуміння Своєї особи впродовж життя.
Передусім, цілком розумно буде припустити, що Марія розповіла своєму Синові про появу ангела Гавриїла, а Йосип – про свої сни. Усі батьки хочуть, щоб їхні діти розуміли, ким вони покликані стати, тож чому б Марії та Йосифу не допомогти Ісусові зрозуміти Своє унікальне покликання? Коли Він дорослішав, вони, мабуть, розповідали Йому про Його особу, навіть якщо й не могли осягнути її самі. Звісно, що набагато пізніше, під час хрищення, Ісус мав глибокий досвід себе як Божого «любого Сина» (див. Мт. 3:13-17; Мр. 1:9-11; Лк. 3:21-22; Ів. 1:29-34).
Але навіть після Свого хрищення Ісус міг не розуміти до кінця, що це значить. Те саме відбувається, коли до нас приходить велике прозріння або настає важливий етап у нашому житті. Наприклад, одружена пара в день свого весілля не розуміє ще сповна, що таке подружжя. Мати не розуміє ще материнства, коли народжується її перша дитина. І священик не розуміє, що означає бути священиком, у день свого висвячення. На все це потрібен час. Тому, можливо, Ісусові знадобився час, щоб зрозуміти, що таке бути Божим «любим Сином». Врешті те, що традиційно вважають Ісусовим першим чудом, Він учинив без видимої охоти. На весіллі в Кані Марія намовляла Його вчинити чудо. І після цієї спонуки Він таки його чинить (див. Ів. 2:1-11).
Після того видається, що чудеса сиплються з Нього, як з міха. Він оздоровлює чоловіка, одержимого бісом, у синагозі. Він виліковує розслабленого, якого принесли до нього друзі. Він утихомирює бурю на Галілейському морі. Помножує хліби і риби. Повертає сліпому зір. Ставить на ноги кривого. Він воскрешає людей з мертвих. Поки Він творив ці чудеса, Його особа, поза сумнівом, щораз більше відкривалася Йому. Так, я можу помилятися, і Ісус міг достоту знати, хто Він, з першої хвилини Своєї свідомости, але також цілком розумно припустити, що Ісус поступово зростав у знанні того, ким Він є: Сином Божим.
Але увесь той час Ісус, безумовно, знав одну річ: Його найпершим бажанням було чинити волю Отця. І тут також Ісусове життя перетинається з нашим.
На кожному кроці свого шляху, навіть і не розуміючи сповна свого покликання, Ісус прагне виконувати волю Отця, і в Гефсиманському саду настає вирішальний момент остаточного рішення. Гефсиманія дає нам змогу глибоко пізнати Його людськість, тому що Ісус не каже відразу: «О так, Боже, що лише забажаєш».
Ні, спершу Він каже: «Пронеси мимо Мене цю чашу». І тільки тоді Він каже: «А проте, не чого хочу Я, але чого Ти» (див. Мр. 14:32-36; Мт. 26:36-39; Лк. 22:39-42). Це дуже людська реакція на прийдешні страждання. І, можливо, навіть Ісус не знав, що саме станеться, коли Він складе Свою останню жертву на хресті.
Коли я служу месу, мене майже завжди зворушують слова: «Прийміть, їжте, це є тіло Моє…». Католики вірять, що Ісус у такий спосіб дає нам Своє тіло у Євхаристії.
Але Ісус віддавав Своє тіло ще й в інший спосіб, поки перебував із нами землі. Він узяв Своє тіло і поніс його до краю, що називався тоді Палестиною, ходячи від міста до міста, віддаючи Себе людям, слухаючи їх і зцілюючи, годуючи їх, роблячи все, що просив від Нього Отець. Він віддав себе в прилюдному служінні. І на хресті Він віддає себе цілковито: «У руки Твої віддаю Свого духа».
Це найбільша жертва, яку бачив будь-коли світ: тіло і душа, які віддає Він сам. Ісус віддає Себе всього.
Саме до цього нас покликано: цілковито віддати себе Богові.
Що це означає – віддати себе всього Богові? На фундаментальному рівні це означає виконувати Божі заповіді і жити християнським життям Але це також означає дещо інше. Дві речі спадають мені на думку.
Передусім, це значить звірятися Богові в усьому. Часто якусь частину свого життя ми ховаємо від Бога: кривду, грішну звичку, модель егоїстичної поведінки, прагнення до високого становища і влади, жадання більшого багатства. Загалом, ми живемо добрим життям, але зазвичай якусь частину себе не хочемо віддати Богові. Ми кажемо: «Боже, Ти можеш забрати все, але тільки не цю річ». Але нас просять віддати Богові все.
По-друге, віддати себе цілковито Богові означає прийняти майбутнє, яке приготував нам Бог. Ми можемо не знати, яке воно. Ми можемо його не розуміти. Ми навіть можемо його боятися. Але нас покликано прийняти це майбутнє. Як зробив це Ісус.
Що станеться, коли ми приймемо його? Ми не знаємо.
Чи знав Ісус? Для мене Ісусова жертва на хресті виглядає ще могутнішою, якщо Він сповна не усвідомлював того, що чекає на Нього. Можливо, що й сам Ісус Христос здивувався в неділю Пасхи. Можливо, тільки тоді Він пізнав сповна, хто Він насправді. Як написав один богослов, у неділю Пасхи Ісусова особа «відкрилася Йому з усією ясністю»[2]. У неділю Пасхи Він знав – все до останку. Невдовзі знатимуть також і учні. Невдовзі знатиме весь світ.
Тут ми бачимо ще один перетин з нашим життям, ще одну річ, в якій Ісус розуміє нас. Ісус розуміє, що коли ми віддаємо себе Отцеві, ще більше нового життя може родитися з усього, що віддаємо ми.
Що більше ми віддаємо себе, то більше знаємо, хто ми.
Що більше ми віддаємо себе, то повнішим життям живемо.
У Твої руки, о Боже, ми віддаємо свого духа.
[1] Мр. 1:24. Також див. Мт. 8:29: «Що Тобі, Сину Божий, до нас?» – каже «легіон» демонів, якими одержимий гадаринський біснуватий.
[2] Elizabeth A. Johnson, Consider Jesus: Waves of Renewal in Christology (New York: Crossroad, 1991), c. 42.
