Загалом легко міркувати про духовні речі, коли в житті земному все гаразд. Легко прощати людям кривди, яких, у принципі, не було. Так само легко, за аналогією, міркувати про корисність лікувального голодування на повний шлунок. А ви спробуйте міркувати про це, коли третій день нічого не їли. От тільки не з метою схуднути, а через більш банальну причину – брак їжі. У більшості людей за такого перебігу подій кудись дівається і прагнення до здорового способу життя, і якось раптом спливають у пам’яті старі кривди та образи. А показову «духовність» якось непомітно підміняє роздратування і злість, якщо не на весь світ, то на найближче оточення.
А далі… Ну, а далі все залежить від серця людського: чи стане воно жорсткішим, і тоді людина замкнеться у своєму роздратуванні на цілий світ і сприйматиме його лише в темних чи в зовсім чорних тонах, або ж серце такої людини пом’якшає і вона задумається над тим, що стало причиною її негараздів. Не варто думати, що в першому випадку людина не роздумуватиме над причиною власних страждань, зовсім ні. Проте результати роздумів будуть разюче відрізнятись: якщо в першому випадку причиною негараздів певної людини передусім буде світ, то в другому випадку основним винуватцем наявних проблем людина буде вважати саме себе, а не оточуючих. Але, варто наголосити, так вважатиме сама людина, так вона сприйматиме власне життя, а що чи хто насправді є основною причиною її негараздів, як у першому, так і в другому випадку, – це відомо лише одному Богові.
Свого часу в подібному становищі опинився добре відомий молодший син з Христової притчі про блудного сина: «І пішов, пристав до одного з жителів тієї країни; а той послав його на свої поля пасти свиней. І він радий був насититися стручками, які їли свині, але ніхто не давав йому» (Лк. 15:15,16). Якби було що поїсти, певно, заблукалий син не так скоро задумався над власним життям, але ніщо не поробиш, голодний шлунок дуже сприяв його роздумам, підсумком яких стало рішення: «Встану, піду до батька мого і скажу йому: батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх» (Лк. 15:18,19). Що скажеш, сильне і вольове рішення: людина визнала власні помилки і готова нести за них відповідальність. Причому це рішення було підкріплене реальними справами: «Встав і пішов до батька свого» (в. 20). Насправді слова, підкріплені реальними справами – не таке вже часте явище, як би ми не хотіли цього визнавати.
Але тут у сюжеті Христової притчі відбувається карколомний переворот: «І коли він (блудний син) був ще далеко, батько побачив його і переповнився жалем; побіг і, кинувшись йому на шию, цілував його» (в. 20). Подібного перебігу подій ніхто з Христових слухачів явно не очікував, у подібне і сьогодні важко віриться, хоча, що б там не казали, але Християнство пустило глибоке коріння в людських серцях, тому таку батькову поведінку ми ще можемо припустити. Але для Христових слухачів, вихованих за Законом, за принципом відплати, прояв батькового милосердя був з області реальної фантастики! Такого передбачити просто ніхто не міг.
От так, не очікувано, і зовсім не заслужено, діє благодать Божа. От так, кожному з нас, хто повертається до Небесного Отця в Його дім, Він вертає втрачену в гріху гідність. І робить це щоразу, коли ми в черговий раз повертаємося в покаянні до Нього. Можна не сумніватися, що в образі милосердного батька в притчі виступає Господь, бо на таку міру прощення здатен лише Він. Нам же залишається постійно пам’ятати про Його фактично безмежне милосердя і намагатися як можна менше перебувати в далекому «краю» гріха і чим швидше повертатися в Отчий дім. Адже куди краще сидіти в якості сина за святковим столом, ніж бути наймитом біля свинячого корита.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Вибір між наймитом і сином
Ваш коментар: