Біль – ознака того, що ви живі

Мені не раз доводилося спілкуватися з людьми, які пережили смерть. Яка зазвичай зветься – «клінічна смерть».

Тобто з людьми, які побували досить далеко за порогом відділення душі від тіла, – і повернулися назад, іноді зусиллями реаніматологів, іноді – проханнями і молитвами близьких, іноді – невідомим Промислом.

У всіх цей досвід – досить різний. Просто через те, що і самі люди різні. Але є і спільне.

“Ну і куди ти полетіла? Ще не все. Повернися!”

Слова цієї літньої парафіянки я навожу через те, що вона була однією з найсвідоміших, свої переживання передавала максимально тверезо, не прикрашаючи їх.

– Знаєте, отче, йдучи в наркоз в операційній, я відчула, як душа мене покидає. Починаючи з п’ят. Не смійтеся, я сама раніше іронізувала над виразом «душа в п’яти йде», а тут відчула, що саме звідти почала помалу йти з мене життєва сила, від п’ят і вгору по тілу… Неначе це життя від мене відрізували гострим ножем – я виросла на півночі, пам’ятаю, як тато білував убитих на полюванні білок, лисиць і соболів, акуратно підрізував шкірку, щоб зняти її цілою. Пам’ятаєте, як у Біблії, у книзі пророка Ісаї, про царя Єзекію?

Пам’ятаю, звичайно.

«Молитва Єзекії, царя Юдейського, коли він хворий був і видужав від хвороби: “Я сказав у собі: у переполовення днів моїх повинен я іти у врата пекла; я позбавлений залишку років моїх. Я говорив: не побачу я Господа, Господа на землі живих; не побачу більше людини між тими, що живуть у мирі; оселя моя знімається з місця і несеться від мене, як курінь пастуший; я повинен відрізати подібно до ткача життя моє; Він відріже мене від основи; день і ніч я чекав, що Ти пошлеш мені кончину» (Іс. 38:9-12)

– Ну от. Так само легко вийшла з мене душа, і так само легко мені, пам’ятаю, було тоді. Немов я звільнилася від якогось тяжкого тягаря, який носила на собі. І я так полетіла, полетіла!.. Але відлетіла недалеко – потім мені було сказано.

– Ким сказано?

– Не знаю. Я тоді була нехрещеною, про Бога мала дуже смутні уявлення. Хтось сказав.

Не те, щоб «авторитетний», я пам’ятаю, що могла і не послухатися. Але Той, хто безумовно знає мене всю і любить мене більше, ніж я сама себе. Мені було сказано: «Ну і куди ти полетіла? Ще не все. Повернися». І я повернулася. Ох, отче, не можу передати, яким важким було це повернення. Немов тісні чоботи, які в довгій дорозі стерли тобі ноги до мозолів, до крові, знову на себе натягувати. Такий біль. Біль і тягота всієї істоти. Душа повернулася в тіло, а так не хотілося… І от я опритомніла, і наді мною – лікарі.

І от вже другий десяток років так живу, але нічого не забула.

Біль – ознака життя

Так, дійсно. Про те, що повернення до життя відбувається через біль і тугу, свідчить багато хто, і не лише християни, це «шлях усієї землі».

Коли інші критикують християн і звинувачують їх у мазохізмі, коли насміхаються, ніби, чого це у вас усе про страждання і хрест, ті, хто це критикує, забувають просту річ: життя в пропащому світі взагалі наповнене болем. Іноді біль – чи не єдина ознака того, що людина жива. Це можуть підтвердити ті, хто у відчаї каже про себе «все ще живий»: онкологічні і інші хворі, які не можуть існувати без наркотиків, люди в стані глибокої клінічної депресії, ті, хто переніс насильство, зраду, крах найзаповітніших надій, втрату віри, втрату сенсу життя.

Це міг би, напевно, підтвердити воскреслий Лазар, якого ми бачимо на євангельських рядках, коли він виходить з могильної печери, оповитий пеленами, покликаний із смерті – назад до життя. Покликаний Христом, Який любив Лазаря, покликаний – самою любов’ю. Але які муки зазнав повернений до життя мрець, взагалі чи хотів він цього повернення на тяжку земну дорогу – чи можемо ми собі уявити.

І доки ця тяжка земна дорога не перейшла, як ми на те сподіваємось, у життя вічне, болю і страждань не уникне ніхто.

Навіщо Христос воскресив Лазаря? Він що, не розумів, що воскрешає його знову для болю, страждань і тягот? Розумів, звичайно, Він же Син Божий. Але Він розумів і інше: не пройшовши крізь ці страждання – не отримаєш справжнього, вічного життя.

І Христос не лише витягнув Лазаря із смерті – Він зробив щось таке, немислиме, дуже важливе, чого ми у своїй обмеженості іноді і уявити собі не можемо, але без чого вся наша «релігія» безглузда: Він розділив з Лазарем, а потім і з усіма людьми, і біль життя, і смерть. Цей «біль життя» ми називаємо зараз «хрестом», багато кажучи про нього, але іноді і пальцем не поворушивши, щоб узяти його і понести. А цю смерть ми тепер називаємо – Воскресінням, радісно оспівуючи його в день Пасхи, але, знову ж таки, частенько зовсім не кваплячись особисто зробити крок до неї.

Підійти до межі християнства

А якщо простіше: Христос не лише любив Лазаря – Він ВІДПОВІДАВ за Свою любов.

Ти любиш когось? Ти своєю любов’ю хочеш повернути його до життя? Ти усвідомлюєш, що ти повертаєш коханого до болю, і готовий розділити з ним цей біль? Ти розумієш, що усі поняття про несення хреста, про терпіння в стражданні, ти можеш застосувати тільки до себе, але не до того, кого любиш? І ти відчуваєш, що ця ноша для тебе абсолютно непосильна, що ти, дрібна комашка, виступив проти великого володаря – смерті, і абсолютно не знаєш, як бути, але все-таки віриш Богові, що Він невідомо як, але не залишить, і не зневіряєшся? Що ж, значить, ти хоч якось підійшов до межі того, що ми іменуємо «християнством». Прости нас, Господи, адже так часто ми вимовляємо це слово марно.

Автор: священик Сергій Круглов

Попередній запис

Холодний душ

Фарисеї випробовують Ісуса, Джеймс Тіссо «Ось моя бабуся ніколи в Бога не вірила, але завжди всім ... Читати далі

Наступний запис

Маленька людина в пошуках опори в житті

Тема «маленької людини», яка часто-густо піднімається в літературі, – це взагалі тема всього нашого життя. Маленькі люди – це все ... Читати далі