Найкращий подарунок

Як тільки в нірці трохи розвиднілося, Мілочка стягнула з себе ковдру і подалася на кухню, аби приготувати гостям свій улюблений сніданок: дістала мандаринки, горішки, чорнослив, родзинки, порізала все на дрібні шматочки й полила кленовим сиропом. Кращого наїдку годі було й уявити!

Маленька Росинка вже не боялася їжачків і весь час усміхалася. Тосик запропонував їй вибрати будь-яку з його іграшок – і вона вдячно прийняла в дарунок старого шматяного ведмедика із оченятами-ґудзиками. Щастик із Форчиком розглядали книжку з моделями електродвигунів: Форко минулої осені допомагав татові лагодити його чорно-червону бричку з електродвигуном і дуже цим пишався. Мілочка, не вагаючись, склала всі три свої літні сукні в торбину для Росинки. На обличчях мами з татом, хоч вони й не спали цілу ніч, не помітно було й тіні утоми. Сніданок був раннім, але дуже смачним. А ще в нірці вчувалася якась особлива, святочна радість.

За вікнами видно було, що звірі потроху збираються на доброчинний ярмарок. Подруги Міли теж туди поспішали, але їй цього року зовсім не кортіло до них долучитися: вона зі своєю родиною і двома малими ховрашками, які вже встигли їй полюбитися, от-от мала вирушати в далеку дорогу.

Вітер завивав. Ноги батьків, Форчика та Щастика час від часу провалювались у сніг. Мілка разом із Росинкою і Тосиком примостилися на санчатах, заставлених розмаїтими пакунками, з яких доносилися неймовірні аромати маминих смаколиків.

Кілька разів подорожні збивалися зі шляху. Тосик почав хникати, Росинка пригорнулася до Мілочки, Щастик розгублено й винувато поглядав на пана їжака. Аж раптом Форко помітив маленький засніжений пагорб за кілька метрів попереду.

– Щастику, поглянь! То часом не ваша нірка отам видніється? Ото її снігом закурило!

– Наша! Знайшли!!! – радісно вигукнув ховрашок і помчав до неї.

Усередині було холодно й вогко. Закутана в побиту міллю шаль, квола пані Ховрашиха стояла коло печі й намагалася розпалити вогонь, раз у раз втираючи сльози.

– Мамо! – Щастик і Росинка кинулися її обіймати, залишивши двері широко відчиненими для гостей.

– Дітки! Живі-здорові! Як же я хвилювалася! Там така хурделиця здійнялася! Яким дивом ви добралися сюди? – вигукувала пані Ховрашиха, поки не закашлялася.

Пані їжачиха тихенько постукала й увійшла першою. Привіталася, коротко розповіла про те, як зустріла дітлахів і як вони дісталися сюди, а тоді обняла пані Ховрашиху за плечі. Вона тремтіла – чи то від холоду й кашлю, а чи від сліз радості, які здушили горло хворої.

Минуло зовсім небагато часу – і веселий вогонь затанцював у печі. Тато-їжак позатуляв щілини щепками й полагодив розхитані двері. Щастик розтопив сніг, бо вдома не залишилося чистої води. Форко з Тосиком поставили в кутку соснові гілочки, причепурили їх мереживом і розклали під ними подарунки. Мама-їжачиха з Мілою і Росинкою застелили стіл скатертиною, запалили свічку в красивому підсвічнику й розставили смачні святкові страви, попередньо розігрівши на вогні грибну юшку й пампухи. Чайник весело посвистував, наче натякаючи, що от-от можна буде поласувати гарячим напоєм і різдвяним пирогом…

Цього року родина їжаків зустрічала Різдво далеко від дому й без подарунків одне одному. Але – і вони всі це знали – нинішнє святкування було найкращим подарунком для кожного з них.

Попередній запис

Гостинна ночівля

Нарешті духмяна грибна юшка загрілася на вогні. Мама налила її в пузаті глиняні горнятка й поставила на стіл: спершу для ... Читати далі