Покинути все

І сів Ісус «навпроти скарбниці, і дививсь, як народ мідяки до скарбниці вкидає. І багато заможних укидали багато. І підійшла одна вбога вдовиця, і поклала дві лепті, цебто гріш. І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь…» (Мр. 12:41-44). От еталон пожертви Богові! Недаремно Господня заповідь звучить: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою» (Мт. 22:37). Саме всім, а не якоюсь частиною.

Попри те, щоб ми з цього приводу не думали, Божі стандарти посвячення залишаються тими самими, адже «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євр. 13:8). Це той самий Спаситель, який одного разу сказав майбутньому апостолу, а на той момент невідомому рибалці Симону, після дивовижного лову риби: «Не лякайсь, від цього часу ти будеш ловити людей!» (Лк. 5:10). Але ніколи Симон, як і сини Зеведеєві, не стали би апостолами, якби не «покинули все, та й пішли вслід» (Лк. 5:11) за Спасителем. І знову те саме все.

Але, натомість, що Спаситель обіцяє дати за слідування за Ним? Адже, чим вище ціна слідування, тим більшою має бути нагорода! Хтось може вважати таке запитання неприйнятним, а то і блюзнірським, проте для людей, які спробували вчинити подібний крок у житті: полишити все і піти за Спасителем, відповідь на це запитання стає, можна так сказати, головною метою, сенсом життя. Хоча ці люди вже знають про розмір Божої нагороди: «Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!» (1Кор. 2:9).

Але для цього потрібна віра і рішучість. А також неабияка відвага, щоб одного разу прийнявши рішення слідувати за Христом, не звертати з цього вузького і тернистого шляху, що провадить до Царства Божого. Адже, як відомо: «ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого Царства» (Лк. 9:62). Проте не варто зневірятися, бо Спаситель обіцяв усім нам: «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Мт. 28:20). І щоб переконатися в істинності Його слів, варто лише зважитися повірити Йому, полишити все і піти за Ним.

Але чому все? Чому Господь вимагає від нас так багато? Чому Він не хоче, щоб ми залишили для себе бодай частинку свого «малого»? Вся річ у тім, що тоді ми не зможемо збагнути, що все в нашому житті, як і саме життя, і так належить Богові. І для того, щоб отримати від Нього більше, нам потрібно полишити те мале, яке ми вважаємо виключно своїм і в чому бачимо сенс свого життя. А сенс нашого життя має міститися не в земних речах, а простягатися до небесного простору, адже саме туди закликає нас Христос, саме там знаходиться наша справжня батьківщина (див. Фил. 3:20).

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docПокинути все


Ваш коментар: