«Привласнення» Бога

Стосунки кожної людини зі своїм Творцем глибоко особистісні. Звичайно, багатьом це до вподоби, проте подібні стосунки з Творцем відбуваються і в інших людей, а це в декого викликає справжні приступи ревнощів, адже такі люди щиро вважають що їхні стосунки з Богом найправильніші, найщиріші, найвідвертіші, і взагалі, немає чого іншим людям мати стосунки з «нашим» Богом. От так люди привласнюють собі Бога, або, як варіант, своїй конфесії, що з часом може викликати суперечки і конфлікти, деколи і військові…

Звісно, що за цим усім стоять якісь меркантильні інтереси, але так вже повелося, що люди мерзенні вчинки намагаються часто-густо прикрити якоюсь «благою» метою. Так що і релігійні розбіжності можуть стати в нагоді…. Але краще повернемося з царини політики до житейських реалій і зауважимо, що такі ревнощі притаманні практично всім людям, такої спокуси навіть не вдалося уникнути апостолам. У цьому плані дуже показова розмова, що відбулася між Спасителем і апостолом Петром:

«Істинно, істинно кажу тобі: коли ти був молодий, то підперізувався сам і ходив, куди хотів; коли ж постарієш, то простягнеш руки твої й інший підпереже тебе і поведе, куди не хочеш. Це Він сказав, щоб зрозуміли, якою смертю Петро прославить Бога. І, сказавши це, говорить йому: йди за Мною. Петро ж, обернувшись, бачить, що йде за ним ученик, якого любив Ісус… Побачивши його, Петро говорить Ісусові: Господи, а він що? Ісус говорить йому: якщо Я хочу, щоб він залишився, доки прийду, що тобі до того? Ти йди за Мною» (Ін. 21:18-22).

Ключовим у цій розмові для всіх нас має бути Христовий заклик: «Ти йди за Мною», але ми, як і апостол Петро, починаємо торгуватися, щось вишукувати та цікавитися тим, що взагалі не стосується нас персонально, адже не забуваймо, що стосунки Бога і кожної людини – суто індивідуальні. І не нам вирішувати правильні вони чи ні: «Хто ти, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть він або падає. І буде поставлений, бо Господь має силу поставити його. Один відрізняє день від дня, а інший судить про всякий день однаково. Кожен роби за свідченням свого розуму» (Рим. 14:4,5). Між іншим, судячи з Павлового вислову, подібні суперечки виникали вже в первісній Церкві, громади якої на початках, просимо зауважити, налічували кілька десятків вірних. Що вже казати про стан сучасних церковних громад, які налічують тисячі вірних, вже не кажучи багатомільйонних конфесій! Дійсно, дивом Господнім є той факт, що попри всі суперечки і відверті єресі, збереглося чимало громад, які не відійшли від біблійної істини: «Христос помер за гріхи наші, за Писанням, і що Він був похований, і що воскрес на третій день, за Писанням» (1Кор. 15:3,4).

Але не будемо з’ясовувати, які саме громади і конфесії, бо в такому випадку забудемо іншу біблійну істину, яку свого часу промовив Спаситель апостолу Петру, а тепер звертає особисто до кожного з нас: «Що тобі до того? Ти йди за Мною».

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
doc«Привласнення» Бога


Ваш коментар: