Побачив і вбогу вдовицю одну, що дві лепті… вкинула.
Мій тато перед першим Причастям вивчав таку церковну заповідь: «Десятину Церкві вірно віддавати». Сьогодні теж можна почути нагадування про відповідальність за Церкву – зокрема й матеріальну. Скасування десятини не означає, що тепер ця матеріальна турбота про Церкву має проявлятися лише як відповідь на слова: «Дайте, що можете». Відповідальність за Церкву – це обов’язок, а не подачка з ласки.
Зрідка вживаємо термін «десятина», щоб хтось не подумав, що десять відсотків його грошей належить Богові, а дев’яносто – йому. Натомість правда така: все належить Богові – увесь ти й усі твої гроші.
Це не означає, що тобі цієї ж миті треба бігти до свого пароха. Ідеться про інше: щоб, виймаючи з кишені чи гаманця кожну гривню, ти запитував себе, якою є Божа воля щодо цих грошей. Якщо Бог керуватиме твоїми грошима, то уникнеш багатьох безглуздих покупок, зробиш людям чимало добра та ще й заощадиш немалу суму для себе.
А наприкінці ще одна пропозиція. Те, що заощадиш, розділи на дві частини: одну збережи для себе, а другу віддай у своїй парохії. Збудуємо тисячі теплих храмів, місіонери літатимуть гвинтокрилами й уже ніде і ніколи не буде голодних дітей.
