І Він кожного дня у храмі навчав.
Думаємо собі, що трохи віри час від часу не зашкодить. Порушити в товаристві якусь релігійну тему, побувати на релігійних, найліпше пам’ятних, урочистостях, прийняти вдома гостей, які «випадково» побачать, що якраз закінчуємо читати одну з книжок Мертона (лежатиме на столику, закладена жовтим маркером), – це навіть є ознакою доброго тону.
Погоджуємося на релігійність і духовність «час від часу», «напоказ» чи для того, щоб домогтися визнання з боку інших людей. Однак Ісус ставить питання інакше: чи погоджуєшся на духовність «для себе» та «щодня»?
Ісус навчав щодня (пор.: Лк. 19:47) – хотів, щоб Його слухали щодня. Прагнув також інтимної релігійности – не напоказ, не для інших.
Тож не зводьмо своєї віри до трьох «алилуя», промовлених у вільний час, коли маємо бажання і люди дивляться на нас.
