Життя з подостатком

  • І каже Пилат юдеям: «Ось ваш Цар!
  • Та вони закричали: Геть, геть із Ним! Розіпни Його!
  • Пилат каже до них: Царя вашого маю розп’ясти?
  • Первосвященики відповіли: Ми не маєм царя, окрім кесаря!
  • Ось тоді він їм видав Його, щоб розп’ясти…» (Ів. 19:14-16)

Це короткий уривок взятий з Євангелія від Івана свідчить про людську підступність, мінливість натовпу, який менше ніж за шість днів зустрічав Спасителя бурхливими оваціями, а також про те, як люди примудряються втратити добру нагоду дійсно щось змінити у власному житті.

«Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали» (Ів. 10:10), – чи багатьом людям, які нібито вважають себе віруючими, відомий цей вірш? А якщо відомий, то який сенс вони вкладають у нього? Чи загалом задумуються про те, що мав Ісус під цією обіцянкою? Але перш ніж задуматися над цими словами, варто замислитися над тим, ким саме для нас є Ісус з Назарету і та жертва, яку Він заплатив за кожного з нас. Певно, саме з тією метою євангелісти з такими подробицями описали сам момент Христової страти.

Особливо моторошною, як на нашу думку, є опис, залишений нам євангелістом Іваном, безпосереднім свідком страти: «І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Череповищем зване, по-гебрейському Голгофа. Там Його розп’яли, а з Ним разом двох інших, з одного та з другого боку, а Ісуса всередині» (19:17,18). Страшною є і байдужість з якою ставилися оточуючі до страти: «Розп’явши ж Ісуса, вояки взяли одіж Його, та й поділили на чотири частині, по частині для кожного вояка, теж і хітона. А хітон був не шитий, а витканий цілий відверху. Тож сказали один до одного: Не будемо дерти його, але жереба киньмо на нього, кому припаде. Щоб збулося Писання: Поділили одежу Мою між собою, і метнули про шату Мою жеребка. Вояки ж це й зробили…» (в. 23,24). Страшно, коли кояться у світі мерзенні речі, але ще страшніше, коли люди звикають до них, починають сприймати все це як цілком звичні, буденні речі. Як належне…

І тоді мимоволі задаєшся питанням, що ж має статися у світі, щоб розворушити закам’янілість людських сердець? Дійсно, якісь грандіозно-жахливі речі: «А Ісус обернувся до них та й промовив: Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, за собою ридайте й за дітьми своїми!» (Лк. 23:38). Страшне лихо спіткає Єрусалим та його околиці за три десятки років – тоді римські війська знищать місто і майже всіх його жителів. Кому ж пощастить уникнути смерті, буде проданий у рабство, і невідомо, чия доля склалася краще…

Але це буде згодом, а в момент страти розіп’ятий Спаситель прагнув (див. Ів. 19:28). Прагнув не тільки фізично, але, можна не сумніватися, і духовно, недаремно ж наприкінці Він закричав: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» (Мт. 27:46). Виходить, якщо б Отець не полишив Ісуса, Той не зміг би померти: «Вояки ж, губку оцтом наповнивши, і на тростину її настромивши, піднесли до уст Його. А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: Звершилось!… І, голову схиливши, віддав Свого духа…» (Ів. 19:29,30).

Ісус помер, і щоб ні в кого не залишилося з цього приводу сумнівів, Іван наводить факт, який зустрічається лише в його Євангелії: «Один з вояків списом бока Йому проколов, і зараз витекла звідти кров та вода. І самовидець засвідчив, і правдиве свідоцтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви» (в. 34,35). Звісно, знайдуться скептики, які стверджуватимуть, що Ісус лише знепритомнів, або ж уся ця історія суцільна вигадка. Але питається, якщо цим людям, згідно їх слів, Христова смерть загалом байдужа, чому вони тоді так палко намагаються спростувати її? Виходить, люди все ж таки відчувають, що смерть Спасителя – цілком достовірний історичний факт, проте вони не хочуть визнати, що Ісус помер і за них, через те і не приймають цю Жертву. Для них куди легше відкинути цю Жертву, ніж визнати, що кожен з нас потребує її, що лише так ми можемо примиритися з Богом. І згодом отримати життя з подостатком.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docЖиття з подостатком


Ваш коментар: