Наука прощення

«О роде невірний й розбещений, доки буду Я з вами?» (Мт. 17:17), – деколи виникає бажання повторити за Христом, коли бракує сил терпіти ближніх. Та і де взятися терпінню, коли люди ледь не що хвилини випробовують його? А що вже казати, коли ближні коять якісь гидоти, коли намагаються так чи інакше обдурити нас? Тут вже терпінню більшості людей настає край і вони вже точно не готові терпіти наругу над власною гідністю. Тим більше прощати таке ставлення з боку оточення.

Проте, як холодний душ діє Христова відповідь на запитання, яке одного разу Йому поставив апостол Петро: «Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?» (Мт. 18:21). Загалом у новозавітний час рабини вчили, що достатньо прощати ближнього, брата свого три рази на день, але Петро вирішив підняти планку прощення до семи разів – на цілком недосяжну для більшості з нас висоту. Проте, певно, апостол був шокований, коли почув з вуст Спасителя наступну відповідь: «Не кажу тобі до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи!» (в. 22). Отже, Спаситель задав зовсім недосяжну, фактично космічну планку висоти прощення.

І щоб довести слушність, навіть скоріше необхідність прощення ближніх, Спаситель у притчі про немилосердного боржника (див. Мт. 18:23-35) нагадав, що кожна людина є значно більшим боржником перед Господом, ніж хтось із ближніх перед нею. «І прогнівався пан його, і катам його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу. Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого їхніх прогріхів» (в. 34,35), – так підсумовує Спаситель цю притчу, недвозначно натякаючи, що нам у майбутньому буде не переливки, якщо не навчимося прощати ближніх.

Але легко сказати, та важко зробити. Прощати не така вже проста справа, мало кому вдається в одну мить простити заподіяну образу, на це здатні по-справжньому великодушні люди, або ж це під силу тим людям, які шукають у вирішенні питання прощення допомоги в Господа:  адже те, що не під силу людям, можливо Богові, адже «для Бога можливе все!» (Мр. 10:27). Але, як не дивно, не так вже багато людей звертаються в спробах прощення за Божою допомогою. У чому ж річ, хіба люди сумніваються в могутності Божій? Зовсім ні, причина такого ігнорування Божої допомоги часто-густо лежить у зовсім іншій площині.

У чому ж саме? – У людській гордині. Недаремно ж у Христовій притчі мова йде про боржників: і коли якась людина чимось завинила перед нами, вона стає нашим боржником, принаймні, у наших власних очах. І цей факт багато кому до вподоби, адже він тішить їхній власний егоїзм, дає їм відчути, що є люди, які гірші, принаймні, у чомусь за них. І багато хто не готовий полишати подібне відчуття зверхності над ближнім, навіть у тому випадку, що це відчуття буде ілюзорним.

Коли ж ми прощаємо ближнього, який завинив перед нами, ми тим самим  позбуваємося цього відчуття зверхності, ми ставимо знак рівняння між кривдником і собою. А це насправді зробити не так вже просто, якщо немає досвіду прощення і ви ще не відчували в житті ні з чим незрівняного відчуття свободи, коли прощаєте людям заподіяні кривди. Відчуття набагато триваліше і приємніше, ніж плекання численних кривд і образ, відчуття, яке можна досягнути так легко і одночасно так важко – простити ближнього так само, як і Бог прощає нас.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docНаука прощення


Ваш коментар: