Слова і наміри

Причиною з’явлення цього допису стали слова, які були епіграфом однієї книжки: «Як ви можете сідати задоволеними до столу та розділяти надмір їжі між вашими радісними дітьми, знаючи, що поблизу брати страждають від голоду? Як ви можете вкладатися спати у ваше м’яке ліжко, знаючи, що там, надворі, є люди, які не мають ні постелі, ні спокою? Чи не обпікають ваше сумління монети, які ви кладете в свої скрині, хоча знаєте, що багато хто не має за що купити собі навіть хліба?». Погодьтеся, варто подумати над цими словами, а ми, зі свого боку, поділимося думками, які з’явилися згодом після роздумів над ними. І роздуми ці були викликані причинами, що спонукали конкретну людину написати ці слова. А причини можуть бути зовсім різними, деколи – навіть діаметрально протилежними і нести під собою доволі часто зовсім не благу мету.

Але розпочнемо з доброго, тобто з випадку, коли людиною, яка промовляє, пише, тиражує подібні слова рухають дійсно благі мотиви. Тут загалом, додати нічого – дійсно чудові слова, хоча… стривайте. Людині, які каже ці слова, варто власним прикладом втілити їх у реальність. Тоді ці слова матимуть вагу і ця людина не буде лицеміром. І недаремно ми вказали на цей факт, адже сказати і зробити – це, погодьтеся, не тотожні, а зовсім різні речі. Це лише в Бога слова збігаються зі справами, у людей же часто все відбувається навпаки, коли справи зовсім не відповідають їхнім словам та намірам. Особливо, коли слова та наміри, як у даному випадку, цілком благі. Можна зауважити, що подібна картина невідповідності у світі зустрічається аж занадто часто. Так що тут можна лише додати Господнє попередження: «Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний: бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений» (Мф. 12:36,37). Йдемо далі.

Окрім заклику до дій, принаймні, у випадку людей, які втілюють ці слова в реальному житті, тут може бути присутнім намагання вдати із себе кращу людину, на кшталт, дивіться, я переймаюся проблемами оточення (втім, лише на словах), а також спроба зіграти на почуттях вірних чи просто добрих людей. І тут мотиви, насправді будуть не дуже добрими, або ж взагалі вкрай поганими. Ці слова за задумом їх ретрансляторів мають викликати в людей почуття провини перед іншими, але в цьому підході дійсно немає нічого доброго. Адже почуття провини добра річ, коли людина завинила перед Богом або ж перед іншою людиною, а коли в реальності провини ніякої немає, тоді навіщо плекати в собі хибні добрі почуття? Адже це шлях брехні, а брехня, як відомо, не від Господа, а від лукавого. Дехто з подібним твердженням може не погодитися (мається на увазі про недоречність хибного почуття провини). Тому спробуємо пояснити.

Хіба певний, окремо взятий вірний винний у тому, що якась людина не має що їсти, або ж немає даху над головою? Хіба він забрав у цього нещасного останні гроші на прожиток, або ж позбавив його даху над головою? Навряд чи. Тоді навіщо викликати у вірного почуття вигаданої провини? Це фарисейство, яке в підсумку відводить вірного від справжнього почуття провини, коли він дійсно перед кимсь завинив – так вже склалося в житті, що хибне завжди підмінює правдиве і вони ніколи не можуть існувати разом. Так що краще плекати справжня почуття провини, ніж хибне, і допомагати в міру сил і можливостей нужденним ближнім. Але ніколи, повторимо, ніколи, не вважати, що особисто ми є причиною усіх їх негараздів і падінь, і через те є винними в їх нинішньому жалюгідному стані. Сподіваємось, що наші аргументи виявилися в чомусь переконливими.

А тепер варто звернути увагу на осіб, які ретранслюють слова, що були наведені на початку допису. Сумно, коли подібне кажуть духовні особи, адже таким чином вони в підсумку відводять людей від справжнього почуття провини, а справжній духовний розвиток підмінюють розчиною фарисейською. Якщо і закликати вірних до допомоги ближнім, то варто посилатися на численні тексти Святого Письма, які закликають до цього, але вже точно не робити це, плекаючи в довірливих вірних почуття хибного сорому за не скоєні ними гріхи. Не менш сумна картина відбувається, коли подібні слова промовляють люди, які намагаються таким чином розчулити оточуючих, щоб завдяки їхній доброчинності поправити власний добробут. Ще сумніша картина буває, коли такою людиною виявляється пастир, священик або інша духовна особа…

«Ось Я посилаю вас, як овець поміж вовків: отже, будьте мудрі, як змії, і лагідні, як голуби» (Мф. 10:16), – радив апостолам Господь Ісус Христос, коли відправляв їх на проповідь. Ці слова не в меншій мірі стосуються нас, сучасних Христових послідовників. То чому б не скористатися цією Христовою порадою і не плекати в житті мудрості? А заразом і розсудливості.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docСлова і наміри


Ваш коментар: