Господи, Ти це бачив. Мені зовсім не хотілося вставати з ліжка. Настільки не хотілося, що я аж злякався. Я тільки-но розплющив очі й відразу подумав про силу-силенну справ, які потрібно зробити сьогодні.
Тепер, коли день щойно починається, у мене з’явилося дивне відчуття, що переді мною страшенно довгий шлях з перепонами. І, перш ніж цей день завершиться, якщо він взагалі завершиться, цей маратон з перешкодами забере в мене всі сили.
Я боюся цього.
Ні, Ти знаєш, що це не страх на зразок тих, що є в сенсаційних фільмах. Я боюся за те, чи зможу добре виконати кожен зі своїх обов’язків, чи нічого не зіпсую, чи нікого не засмучу і не ображу… І як довго я отак витримаю, адже останнім часом такі дні трапляються дедалі частіше… Мої побоювання невеликі, і страхи ніби безпідставні, та все ж вони є. Тому з самого ранку не можу захоплюватися тим, що встає сонце і прокидаються птахи. Ці страхи й побоювання не дозволяють мені отримати ані крихти радости з того, що кохана людина саме розплющила очі. Вони є і сидять на моїх плечах, ніби зграя сумних і чорних граків.
Господи, колись, показуючи Своїм учням небесних птахів, Ти навчав їх не клопотатися надмірно про завтрашній день, бо ж «кожний день має досить своєї турботи» (Мт. 6:34). А я мушу визнати, що навіть не хочу думати про завтра, бо тягар сьогоднішніх обов’язків пригнічує і затьмарює мені все, що може трапитися пізніше. Бо якщо я не знаю, чи витримаю цю навалу «нещасть», які приносить мені сьогоднішній день, то навіщо мені думати про завтра?
А може… Може, я взагалі не повинен так думати? Адже все те, що мені потрібно сьогодні зробити, не є ані нещастям, ані лихом. Зовсім навпаки. Це завдання, яке Ти наказав мені виконати, щоб я був на крок ближче до неба. Так-так, слово «нещастя» я повинен приберегти для тих моментів, коли справи справді виглядатимуть кепсько. А сьогодні на мене чекають лише звичайні справи, які просто припали на один день календаря. Я виконаю їх, так само як виконав сотні інших завдань і справ. Я виконаю їх добре, можливо, не ідеально, та я старатимусь. Бо саме про це я зараз молюся. Бо Ти співдієш з людьми в усьому, що йде їм на користь (див. Рим. 8:28).
А, окрім цього, завтра в діловому щоденнику набагато менше записів і завдань. А незабаром, цілком можливо, настане такий день, коли я зможу трохи довше помилуватися сонячними променями і щебетом птахів, а ще посмішкою коханої особи. Адже для справ характерно те, що вони люблять ходити зграями…
