Акт Божого милосердя

«Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного» (Мф. 7:21). Між іншим, ці Христові слова будуть звернені на адресу людей, які, судячи з їх слів, були явно не «формальними» вірними, а служителями, чи, принаймні, палкими послідовниками: «Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи! Чи не Твоїм ім’ям ми пророкували, і чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли, і чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили? І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня» (Мф. 7:22,23).

Як взагалі подібне могло статися з людьми, які начебто пророкували в ім’я Господнє та творили стільки чудес? – певно, подібним питанням задавалося чимало вірних усіх часів і народів. До того ж спонукала їх до цього, більш за все, не дозвільна цікавість, а цілком реальна стурбованість: «Чи не я, Господи, у підсумку виявлюся в колі відкинутих?» (див. Мф. 26:22). Отже, зважаючи на таку поважну причину, спробуємо і ми висловити кілька думок з цього приводу.

Відразу зауважимо, чи справді ці люди служили в ім’я Господнє? Адже про це «служіння» ми дізнаємося з їх власних слів, а судячи з Божої реакції на сказане, починаєш мимоволі скептично ставитися до їх слів – не факт, що пророцтва та зцілення взагалі мали місце.

А якщо пророцтва і зцілення були насправді, має вкрай важливе значення мотивація, спонукання з якими все це робилося. «Остерігайтеся лжепророків, які приходять до вас в одежі овечій, а всередині – вовки хижі. По плодах їхніх пізнаєте їх…» (Мф. 7:15,16), – ці Господні слова можуть стосуватися в повній мірі і згаданих «служителів», на кшталт волхва Симона, який намагався використати дар Духа Святого заради власної користі (див. Діян. 8:9-24).

Хоча, звичайно, трапляються випадки, коли люди цілком щиро пророкують і зціляють в ім’я Христове, і в підсумку можуть почути слова наведені на початку допису. Що вже тоді бракує для них у такому випадку? Відповідь, напрочуд, проста: любові. «Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що й гори можу переставляти, а любови не маю, – то я ніщо. І якщо роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення, а любови не маю, то нема мені з того ніякої користи» (1Кор. 13:2,3).

Якщо основу Христової проповіді складала звістка про Царство Боже (Небесне), то суттю цього проголошеного Царства є любов. І без любові до Бога, що передусім проявляється в любові до ближніх, у цьому царстві немає що робити: «Хто каже: “Я люблю Бога”, а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1Ін. 4:20). Таким людям загалом буде ніяково в Божій присутності, тому їх відкидання Господом слід вважати актом милосердя, а зовсім не покаранням, чи, тим більше, актом помсти чи жорстокості, що прямо суперечить Божій сутності, яка, як відомо, «є любов» (1Ін. 4:16).

«Не прийде Царство Боже помітно, і не скажуть: ось, воно тут, або: он там. Бо Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17:20,21) – зростання в любові до Бога та ближніх і є Царством Божим, яке розпочинається в цьому земному житті і триватимете у вічності, поруч із Єдиним Джерелом любові – Господом Богом.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docАкт Божого милосердя


Ваш коментар:

Попередній запис

Чи заважає багатство увійти до Царства Божого?

Напівзнання гірше незнання: слова Христові про те, що багатому важко увійти до Царства Небесного, породили в багатьох людей хибне уявлення, ... Читати далі

Наступний запис

Шукайте ж спершу Царства Божого

Цей вірш відкриває нам ще один духовний закон – закон залежності, який ніяк не можна переступити, обійти або ігнорувати. Господь ... Читати далі