Коли Христос возносився на небо, то запевнив, що перебуватиме з нами по всі дні аж до кінця віку (див. Мт. 28:20). Він залишився не тільки в Церкві, не тільки в Євхаристії, яка уприсутнює Його діло спасіння, Він залишився також у наших ближніх, про яких говорить, як про самого Себе: «Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Мт. 25:40). Завдяки тому, що в нашому житті є ближні, буденність стає викликом для нашої віри, бо це віра дозволяє нам дивитися на світ мовби очима Христа та помічати в іншій людині присутність Бога.
Віра «чинна любов’ю» (Гал. 5:6) і в любові досягає повноти свого життя, спонукаючи нас до спілкування, до «причастя» з Богом і братами. Бог являє нам Свою любов (agape – агапе), яку ми приймаємо через віру, щоб потім виливати її на інших.
Існує два основних види зв’язку між людьми й відповідно дві концепції любови. Перша, антична концепція, яка належить Платонові, визначає любов словом eros, друга концепція, яку приймає християнство, це любов, що окреслюється грецькою мовою як агапе. Отже, існують eros та agape, два різновиди любови, які лежать в основі двох різних типів зв’язків між людьми. Платонівський ерос – це любов, яка любить те, що вона вважає вартим любови. Це емоційна любов. Якщо тобі хтось чи щось подобається через, наприклад, привабливий естетичний вигляд, якщо тобі з кимось чи з чимось приємно бувати, щось мати, то це все виникає лише внаслідок твоїх суто природних почуттів і є платонівським еросом. Ти любиш те, що приносить тобі приємність, із чим тобі добре. Це любов егоцентрична, бо в ній увесь час ідеться про тебе, про те, щоб тобі було приємно.
Однак попри всі недоліки й обмеження цієї любови, попри її егоїстичність і непостійність, її не треба осуджувати чи придушувати. Вона пов’язана з природним порядком, який установив Бог, але який був порушений через первородний гріх. Треба її очищати й перетворювати на любов надприродну, суттєвим способом пов’язану з життям благодати, яка, згідно з Євангелієм і словами апостола Павла, віддзеркалює любов самого Бога. Про неї говориться в славнозвісному тексті апостола Павла з Послання до Коринтян: «Любов довготерпить, любов милосердствує… не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого… усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!» (1Кор. 13:4-7). Така любов у грецькому оригіналі послання окреслюється терміном агапе. У християнській концепції Бог – це Агапе, любов, яка сходить до людини й любить те, що не варте любови. Це любов спонтанна, яка вділяє себе тому, що є любов’ю. Агапе – це безкорислива любов, що охоплює людину. Нам іноді здається, що Богові треба сподобатися, заслужити Його любов. Але ж Він любить тебе тому, що ти Його дитя, а не тому, що ти цього вартий. Агапе – це любов творча, любов, яка любить не тому, що ти вартий любови, а для того, щоб ти був її вартий. Агапе прагне творити в тобі добро, щораз більше добра. Той, хто отримує особливі благодаті від Бога, часто дивується, чому ними Бог обдаровував саме його. Адже любов агапе сходить на негідних, сходить на всіх нас, бо всі ми не гідні й усі потребуємо цієї творчої любови, що творить добро. Драма Бога, Який є любов’ю, полягає в тому, що Він не може розливати Свою любов уповні, не може заповнити нею людської душі, яку безмірно любить. Бог постійно шукає таких відкритих сердець, в які Він міг би без міри виливати Свою нескінченну любов.
Для матері, яка любить, її дитина, хай якою бридкою вона є, завжди буде найліпшою у світі. І не важливо, скільки маєш недоліків. Їх може бути безліч, вони можуть гнітити тебе, що несила вже буде витримати. Але ж Господь прагне обійняти тебе Своєю любов’ю, прагне створювати в тобі любов, сходити на тебе, щоб з тебе, грішного й негідного, створити шедевр Своєї любови.
Любов агапе, яка сходить на тебе згори, від Бога, і яку ти приймаєш завдяки своїй вірі, не може закінчитися в тобі. Ця любов, що є добром, мусить розливатися, мусить передаватися. Агапе – це Христос, Який живе в тобі і Який через тебе й у тобі хоче любити інших. Людина, обдарована любов’ю агапе – безкорисливою любов’ю – сама стає любити, а точніше, Христос у ній стає любити інших. Агапе – це не так емоційна любов, як любов волі, яка хоче обдаровувати добром. Міжособові зв’язки, які вона створює, є сильніші навіть за саму смерть. Неважливо, якою є інша людина – бридкою чи вродливою, приємною чи ні, з вадами чи без. Важливим є лише те, що любов хоче її любити, аби вона могла ставати ліпшою. Любов агапе, яка зростає в тобі відповідно до сходження у твоє серце Христа, часто виявляється в дрібницях, у жестах, у поглядах. Дуже важливо, щоб ти дарував цю любов своїм теплим поглядом, схваленням, захопленням, постійною доброзичливістю стосовно до іншої людини.
