Пам’ятайте, що сини Ізраїльські ніколи не могли насититися манною. Бог давав їм у пустелі манну для того, щоб показати, що вони відчайдушно потребували іншого – Його присутності. Мойсей сказав: «І будеш пам’ятати всю ту дорогу, що Господь, Бог твій, вів тебе нею по пустині ось уже сорок літ, щоб упокорити тебе, щоб випробувати тебе, щоб пізнати те, що в серці твоїм, чи будеш ти держати заповіді Його, чи ні. І впокорював Він тебе, і морив тебе голодом, і годував тебе манною, якої не знав ти й не знали батьки твої, щоб дати тобі знати, що не хлібом самим живе людина, але всім тим, що виходить із уст Господніх, живе людина» (Втор. 8:2,3).
Давайте уважно дослідимо слово виходити. Мойсей не сказав, що слова виходили з Його вуст. Він мав на увазі, що це процес триває і він не завершився в минулому. Сказане Слово можна почути, якщо ти перебуваєш у Його присутності! Ілля опинився в присутності Божій не випадково, просто проходячи повз. Він чекав Бога, Який явився, перш ніж відповісти йому. В Азії люди спочатку орієнтувалися на зовнішні прояви, які спостерігали під час Божого з’явлення в минулому. Але в результаті Бог покинув зібрання. Він пішов творити щось нове, тоді як ці люди залишилися без Нього, намагаючись знайти Його там, де Він був колись.
Манна ніколи не могла задовольнити синів Ізраїльських. Так само жодні зовнішні прояви ніколи не зможуть задовольнити наші найсильніші прагнення, бо зовнішні прояви не можуть бути кінцевою метою. Якщо шукати їх і далі, ми підемо дорогою усе більш сильних розчарувань, якщо тільки не побажаємо піти від того, що не може принести задоволення, і не почнемо знову шукати близькості з Ним.
Задовольнятися взаєминами на рівні інтелекту
Іншим сумним результатом пошуків Бога може стати ситуація, коли вірні звеличують зовнішні прояви Його присутності, замість того щоб звеличувати Самого Господа. Таке ставлення багатьох людей відводить їх з реальної Божої присутності. Розчаровані дисгармонією і незвичайною поведінкою тих, хто шукає Бога, самі вони стають обережними і задовольняються стосунками з Господом на рівні розуму. Це трагічна ситуація, бо ми були створені для більшого. А. У. Тозер писав, що в останні дні доктрину виправдання вірою: «…багато хто інтерпретував таким чином, що вона фактично перешкоджала людям пізнавати Бога. Увесь процес релігійного звернення перетворився на формальне і бездуховне дійство… Людина «рятується», але не відчуває прагнення Бога. По суті, її спеціально спонукають відчувати задоволення і учать задовольнятися малим» (The Pursuit of God, рр. 12, 13).
Стосунки з Богом на рівні розуму можна назвати формальними і бездуховними. Ми були створені для того, щоб перебувати з Ним у реальності, а зовсім не в теорії. Поки ми не відчуємо повноти цього спілкування з Ним, ми ніколи не отримаємо задоволення. Ісус помер для того, щоб видалити завісу, яка відділяла нас від присутності Божої. Саме тому псаломщик вигукує: «Які любі оселі Твої, Господи Саваоте! Затужена та омліває душа моя за подвір’ями Господа, моє серце та тіло моє линуть до Бога Живого! і пташка знаходить домівку, і кубло собі ластівка, де кладе пташенята свої, при жертівниках Твоїх, Господи Саваоте, Царю мій і Боже мій! Блаженні, хто мешкає в домі Твоїм, вони будуть повіки хвалити Тебе!» (Пс. 84:2-4).
Автор Псалму каже, що пташка і ластівка знаходять для себе притулок у Нього, а сам себе він вважає бездомним, бо його душа терпить, бажаючи в подвір’я Господні. Він заявляє, що найбажаніше житло для нього – це місце в присутності Божій. Зверніть увагу на його слова: «Блаженні, хто мешкає в домі Твоїм». От яка мета тих, хто любить Бога! Вони жадають Його явної присутності. Чим більше ми наближаємося до Нього, тим сильніше це пожадання стає і тим більший ефект Його присутність на нас чинить.
